-- 54 --

Не давайте одурити себе: люди визначного духу завжди є вільнодумами.  Заратустра – вільнодум. Сила і свобода, які йдуть від багатства могутнього розуму, проявляють себе в зневірі, в вільнодумстві. Люди застиглих переконань аж ніяк не можуть бути тими, хто вирішує, що має бути вищою вартістю чи відсутністю вартости.  Людина переконань є в'язень. Вона не бачить достатньо вперед себе, так само не бачить на чому стоїть. Той, хто здатний судити про вартість чи безвартість, вже викинув сотні переконань під ноги, --  і стільки ж лишив позаду...

Розум натхненний для великих досягнень і який має волю для цього, обов’язково має бути вільнодумним. Свобода від будь-яких переконань належить силі і незалежній точці зору...

Могутня пристрасть, яка одночасно є основою і силою вільнодума, його просвітленням і його тираном, сильнішим за нього, втягує весь його інтелект в роботу, робить його нещадним, дає йому сміливість користовуватися всим недопустимим, і за певних обставин  не жалкує навіть його власні переконання.  Переконання – це спосіб: чимало можна досягти завдяки переконанню.  Могутня пристрасть користується переконаннями, використовує їх, але не підкоряється їм, бо є незалежною, вільнодумною.

-- В протилежність: потреба віри, чогось сталого, без "так" чи "ні", є своєрідний, даруйте на слові, Карлайізм, і є потребою слабких. Релігійна людина, "віруючий" будь-якого гатунку, доконче стає залежною людиною – така людина не може віддатися незалежній цілі, чи здатна знайти ціль в собі. "Віруючий" не належить собі, він може бути лише засобом, його мають використати, йому потрібно, щоб його використали. Його інстинкт робить найвищу шану моралі знеособлення, до неї його схиляє все: власна розсудливість, досвід, буття. Будь-яка віра є проявом знеособлення і самовідчуження ...

Коли людина роздумує про необхідність для більшості мати правила поведінки, заборони, ув’язнення, і до якого рівня це має бути, як цим  керувати, тобто роздумує, в вищому сенсі, над рабством, тоді рабство стає єдиною умовою спокою духу слабовільної людини, особливо жінки, і тоді людина отримує переконання і “віру”.  Для людини з переконаннями ці умови стають основою існування. 

Уникати  помічати багато-чого навкруги, бути безпечним завжди, з усіма і скрізь, оцінювати вартість точно і бездоганно – це є необхідні умови існування людини “віри”. В той же час вони є противні для людини правдивої – із правди... 

Віруючий не має свободи відповісти на запитання, “правда” це чи “неправда”, відповідно до наполягань його власної свідомості: чесність такої  відповіді приведе його до негайного падіння. 

Паталогічні обмеження світогляду перетворюють людину переконання  у фанатика – Савонарола, Лютер, Руссо, Робесп’єр, Сайнт-Сімон – ці типи стоять в опозиції до сильного , звільненого  духу.  Проте грандіозна поза цих хворих  інтелектів, цих інтелектуальних епілептиків, діє на широкі маси – фанатики є живописні, і людство віддає перевагу спогляданню їх пози  і слуханню їх міркувань...

* * *

---

Примітка-1:  54-а частина "Антихриста" подається в редакції Миколи Пономаренко. Різні переклади українською, російською і англійською були звірені і український текст був відповідно відредагований. 

---

Примітка-2:
Ніцше був слов’янином, польського походження. Ніц-ше від слова “ніц” чи “ніч”. Його робота “Антихрист” є його останньою і найбільш важливою роботою, кульмінацією його філософії Надлюдини і безпощадної критики християнства. Повний твір Російською або Англійською мовами можна прочитати тут:

http://www.philosophy.ru/library/nietzsche/antichrist.html
http://www.geocities.com/thenietzschechannel/anti.htm
http://www.pitt.edu/~wbcurry/nietzsche.html