|
|
|
Мої Вірші |
Заплаканi Очi
Твої
заплакані очі
Сняться ночами мені,
Губи свої дівочі
Ти підставляла весні...
Стомлено падає листя,
Як вії твої у снах...
Ранок росою умився,
І полетів, як птах...
І прокинулась ти, звелася...
Не зітерши нічну красоту
Цілую, п'янію від щастя,
Обнявши твою наготу...
Ти зі сну посміхаєшся в'яло,
Зводиш руки мені на плече,
І забувшись,
Ти просиш в нестямі: "ще..."
Капля збігла з листка
Капля збігла з листка, упала...
Я збираю нічну росу.
"Ні ти зовсім не зів'яла; -
Ти мені здарувала красу..."
1970. Київ
|
|
Дощ у Києвi
Тебе я так рідко бачу.
Я бачу тебе уві сні.
Я бачу, як тихо плачу,
Як думи находять сумні.
Я бачу, як мокнуть каштани
Під осені сірим дощем.
То мокнуть в душі моїй рани,
Що я натворив олівцем.
Крiзь скло я думки шукаю,
Вони десь літають там...
Кохаю, кохаю, кохаю...
Вони розшепочуть вiтрам.
І світ весь узнає сьогодні,
Яким я повитий сном,
На краї якої безодні
З розкислим стою чолом.
1971. Київ
|
|
Лолiта
Немає часу поміж нами,
Лише років великий стрій.
Тебе досягую думками,
Бо я -- не твій !
Ти не моя...
Ні жінка, ні дитина.
Чому в очах твоїх такий
Знахожу подих і країну
Забутих мрій ?
Ти не моя,
І я не можу
Про все твоє таємне знати,
Лише думками м’яти кожу
І роздягати, роздягати...
Немає часу..,
Поміж нами
Лише років великий стрій.
Тебе досягую
Думками
Забутих мрій !
м. Вашінгтон. 1994
|
На день народження
В. Г. Данилейка із Полтави
До 70-ти Річчя Вчителя
Час у "Яві" нам Богом дано
Для пізнання людського життя,
Щоб своє посадити зерно,
Щоб з'єднати Буття з Не-Буттям!
Щоб свою і космічную Дію
Об'єднати по "Прав"-ді Землі,
І навіки в народі посіять
Наву, Праву, і Яву свої !
Так і Ви, Богом призвану Дію
Ви-"ливаєте" в світ все
життя!
І знаходять Її, "піднімають" і "сіють"
Дани-Лейка у вічне Буття!
7-го серпня, 2000 р.
Washington, DC
|
Данилейко,
Володимир Григорович
2001 р. |
|
ОТАК
БУЛО
до 30-річчя
одруження
Отак було,—
Твої схвильовані рамена...
В сутінках сховане село,
Вода ріки благословенна.
Ти 30-ть літ уже моя!
І три до того, як побрались.
Блаженна молодість твоя,
Роки життя, куди дівались?
Дівались... дівчино моя.
Дівались... любо і кохана.
Про те шепоче нам Земля —
Богиня часу невблаганна.
Якими дивними були
Ті роки разом. Породили
Вони дітей, і повели
По долі нас... Кругом водили
Усіх разом — до небокраю,
Зі співом радісних пісень!
Чи знаєш ти? Але я знаю,
Що вартим був той День!
Той День, —
коли дивились прямо в очі.
Сказали: "Чує хай Земля!
Віднині я і ти лиш хочем,
Щоб ти був мій, а ти — моя!"
Якими травами споїла
Й благословила нас Земля?
Які закляття сотворила,
Що й досі — твій, а ти — моя!
Повиростали наші діти.
Яке добро! Куди подіти?
Яких хранителів шукати,
Щоб їх тримати і тримати?
Бо серце хоче їх кохати,
Ніде від нас не відпускати.
Та хай ідуть, — у них є
доля,
Яка веде їх, як і нас.
Тож буде хай їм Божа Воля!
І їм і нам — дай Боже Час!
Дай Боже час — твою годину!
На радість цю — на вічну мить,
Яку живемо щохвилинно,
Яка в душі моїй сурмить!
Січень, 2001
Washington, DC
|
|
Дума Эмигранта
(російською мовою)
У меня за душою - бурлит океан,
Для чего эта жизнь мне дана ?
К виску подношу я холодный наган -
Может смерть мне ответ должна !
Выпиваю стакан я, — не закусив,
Не познав разговор — второй !
Для чего мне судьба посылает курсив,
Что не в силах прочесть любой ?
У меня за душой - не узнать души,
Пусто, смрадно и не в попад,
У меня умерло, растерялось в глуши,
Заблудилось в лесах, не вернулось назад...
У меня - потеряло свой облик письмо,
У меня - не осталось добра,
У меня накопилось одно лишь дерьмо,
И уйти... навсегда мне пора.
Но не в силах я даже нажать на курок,
У души нету мощи свершить...
И стакан за стаканом продляет мой срок,
Что мне Жизнь посадила отбыть !
Не найти мне к ответу
Желанных дверей.
Не поможет мне Божий психоз.
Лишь бродить мне по свету,
Как Вечный Еврей,
Повторяя всё тот же вопрос ?
Почему за душою - бурлит океан?,
Для чего эта жизнь мне дана ?
Приложу eщё раз я холодный наган -
Верно смерть мне ответ должна !
Ноябрь, 1991 г.
г. Вашингтон, США
|
Я стал гражданином США
(російською
мовою)Я стал гражданином США
Но стала ли им душа ?
Покинул я Русь - мою мать,
Но стал ли её забывать ?
Если завтра - уеду в Перу,
Какую страну заберу ?
Какую тоску затоскую ?
И чем свою боль залечу я ?
Что знал - то забыть нельзя.
Что есть - в том мою стезя.
Здесь или там мой народ ?
И ждёт ли меня - поворот ?
Я стал гражданином США
Но стала ли им душа...?
27 сентября, 1992 г.
г. Вашингтон, США
|
Новогоднее поздравление
родителям
*** 1969 ***
(російською мовою)Вот, дорогие, и песню годик
Свою допел.
Ещё сильней мой жёлтый ротик
Порозовел.
Наверно зрелость идёт с годами
Но как тяжка...
И не лечу я больше к маме
Издалека,
А мысли рвутся куда-то дальше
За горизонт,
Ведь ваш хороший и тихий мальчик
Уже не тот.
Его смущают теперь страданья
И корни зла.
Дорога странствий и познаванья
Его взяла.
И тихий омут простых желаний
Семьи гнезда
Покинул он в бреду исканий
И навсегда.
Но часто ночью...
Как песней спетой
Как детства сад
Приснится мама...
Отец с газетой
И младший брат.
Киев, 1969 г.
|
|
|