|
|
|
ОрУм |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| ОраТори |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| УмаЖони |
|
|
|
|
| Читальня |
|
|
| Зацепки |
|
|
| Словa |
|
|
| Знаки |
|
|
| За Себе |
|
|
|
ОРІЯНСТВО |
|
Українська Духовна Мудрість |
|
8
|
|
|
--1-- Ця стаття ставить своєю ціллю відповісти на три запитання: 1. Що таке Національна Віра? В декларації "Світового Конгресу Етничних Релігій" Ще раз повторимо, що Світовий Конгрес Етничніх Релігій дає означення "Етничній Релігії", як "релігії, духовності чи космології, яка тісно пов’язана з традиціями специфічного народу" (виділено автором). Ми ж розмову ведемо про Національну Віру. Чи є Національна Віра і Етнична Релігія тим самим поняттям? Напевно вони мають бути досить близькими. Але ми будемо вживати термін Національна Віра, бо ми вважаємо його більш точним в означенні концепції, яка буде тут розглянута. Наша ціль - означити розуміння Національної Віри так, щоб ні у кого не було сумніву, що ми розуміємо під цією назвою. Тут важливо розглянути різницю між словами "віра" і "релігія". В Великому Тлумачному Словнику Української мови (2001р.) читаємо: Віра – Релігія – Виглядає, що слово "релігія" витягує своє значення із слова "віра". Не вдаючись в аналіз цих слів ми надаємо перевагу слову Віра, як українському, зрозумілому нам, і відкидаємо слово "релігія", як занесене чужеродне слово, яке висмоктує свою суть із нашого слова "віра" в українській мові. У вживанні слова "віра" замість слова "релігія" ми бачимо особливий зміст і важливість, але це інша тема. Більшість дослідників духовності вживають обидва слова, як синоніми. Галина Лозко [1], наприклад, пише, що "релігій на світі зовсім не так багато, як нас примусили уявити, -- їх тільки дві: природна (язичництво всіх народів) і неприродна (різні штучні покручі – буддизм, юдаїзм, християнство, іслам та похідні від них)." Далі вона описує різницю в розумінні Бога цими двома релігіями. "Найдавніше уявлення про Бога, розлитого в природі, релігієзнавці називають іманентністю (від лат. immanens – властивий, внутрішньо притаманний предметам і явищам; той, що випливає з їхньої природи) [.…. ] Таке уявлення про Бога ще називають пантеїзмом (дослівно – "всебожжя, всеобожнення" [….] . Якщо Бог в людині, і людина в Бозі, то кожен може пізнати Його в собі, виявити свої найкращі риси. [….] "В аріїв космогонія (уявлення про Сотворення Світу) зливається з теогонією (Сотворення Богів), що відображає філософську ідею самотворення і саморозвитку Всесвіту. Такий пантеїзм вигідно відрізняє екологічну концепцію язичницької релігії від "світових" релігій. Для язичника є очевидним релігійна істина: "шкодити природі – значить шкодити самому собі". "Світоглядною протилежністю цього уявлення є дефініція, так званої, "надприродності" Бога, яка в науці отримала назву трансцендентність (від лат. transcendens – дослівно "той, що виходить за межі"). Така концепція Бога має семітське походження. Юдейський Ягве перебуває поза Всесвітом, тобто існує поза межами природи. Між людиною і Ягве виникає дистанція, яку ніколи не подолати – звідси переконання, що Бога пізнати неможливо." Галина Лозко далі показує, чому в юдео-християнстві людина може бути тільки рабом Бога і ніколи не може піднятися до рівня Бога. Вона пише: "Самe така концепція була нав’язана всьому людству у вигляді "світових" інтернаціональних релігій." -- 2 -- Щоб заглибитись в розуміння різниці між Національною Вірою і Інтернаціонаьною Релігією, буде корисним вникнути глибше в позуміння поняття "нації". Олесь Бердник [2] так писав про це: "...кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому." "...людина – листок на національній вітці, як народ – гілка на вселюдському древі, як людство – унікальна парость в космічному Саду Життя. Неможливо перескочити ці градації буття. " "Нація – не є плід концепцій, теорій чи якогось вчення. Це стихійна космоісторична реальність, така ж глибинна й самодостатня , як існування Всесвіту, як індивідуальність Людини, як нерушимі константи буття. Можна сказати, що Нація – то Духовний Організм, в якому втілюється творчий дих Еволюції". Важливо відзначити, що поняття чи явище "нації" є достатньо нове в історії людства. Поняття "нація" в теперішньому розумінні фактично сформувалось протягом ХХ століття, а сама концепція "нації" до сьогоднішнього дня продовжує формуватися і її розуміння постійно змінюється. Розуміння поняття "нації" коливається від шовіністичних до патріотичних означень і вживається в цих розуміннях в залежності від контексту. Слово "нація" походить від латинського natio (рід, племя). У давньому Римі під natio розумілися чужинці, люди які не належали до громадян Риму. Цицерон називав "націями" "варварські" народи. Перше принципове зрушення у вжитку поняття "нація" відбулося в Англії в XVI ст., коли це слово стали вживати в розумінні як синомім слова "народ", тобто населення країни. Знову таки, під цим словом не розумівся етнічний (генетичний) склад населення. На Україні протягом козацької доби було слово "народ". Іноді вживалося "нація", як синонім слову "народ". Термін "нація" набув широкого вжитку після Другої світової війни. Мусоліні і Гітлер не є основоположниками цього поняття, але вони безумовно приклали багато "зусиль" до формування і означення цього складного поняття, не з кращого боку. Після Другої Світової почали формуватися організації, які вже несли цей термін в своїй назві, як то – Ліга Націй, Організація Об’єднаних Націй. Вивчення "націй" отримало багато уваги і привело до лавини публікацій і наукових праць. Більшість дослідників, в загальному, сходяться на тому, що поняття "нація" розкривається через такі ознаки, як спільна мова, територія, спільний історичний досвід, спільні культурні ознаки, спільна релігія. Як бачимо, в кожній ознаці є одна загальна характеристика - "СПІЛЬНІСТЬ" - чогось.. Тільки недавно почали вести розмову про ще одну "спільну" ознаку – генетичну память. До недавнього ця ознака була табу із-за звіриних, нелюдських досліджень цього питання Гітлеровською Германією. Поява нації є явище соціального розвитку в напрямку його ускладнення. Поняття "нація" з’явилося в результаті формування соціумів в формацію з держанної структури, яка несла чітко означені характеристики соціальної свідомості. Такі державні структури почали займати домінуюче місце в ХХ-му віці, де СПІЛЬНІСТЬ почала означати не тільки організаційний, чи політичний, але і ДУХОВНИЙ аспект існування. Ще Паскаль Манчіні, один з перших теоретиків поняття нації сказав: "територія, походження, мова, звичаї, традиції, історія, закони, релігія – вони означають природу нації, але це "мертва матерія без живого духу" ... суб’єктивні ознаки, як свідомість і воля – визначають процес становлення й існування нації, бо "не оживлене свідомістю тіло не здатне стати національною особливістю". Нація – це соціальна енергія, що єднає у ціле сукупність людей, для яких стає великою цінністю мати усталену ідею співжиття означену Національним Способом Життя. Нації виникають, як необхідність для означеної групи людей мати свій, відмінний Спосіб Життя, який створює стабільність існування і умови для пошуків персонального щастя і який є результатом об’єктивного розвитку суспільства в напрямку ускладнення культурно-соціального життя. Осмислення народом себе, як національної групи, є продуктом вищого культурного розвитку. Ця закономірність чітко вирисовується із історії ХХ-го століття, де створення і зміцнення національних держав було однією з характеристик соціального розвитку. Близько сотні нових національних угрупувань були заново створені протягом ХХ століття і цей процес буде продовжуватись у ХХІ столітті по прогнозах етнополітиків. Етнополітики прогнозують, що ХХІ-е століття буде століттям формування великої кількості нових національних держав. Прогнозують, що кількість національних держав удвоїться, а то і утроїться. Тому є об’єктивні причини. Їх багато, але найбільш важливою є ускладнення суті суспільної свідомості, яка неминуче веде до національних формувань. Як приклад, прогнозується подальший розпад теперішньої Російської федерації на незалежні національні держави (яких може стати більше 20-ти), розпад майже всіх інших країн, які мають мультинаціональні народи, як то, – Китай, Індія, Іспанія, Ірак, США, Африканські держави, Південно Американські і інші. І кожна із цих нових держав буде мати свій, унікальний Національний Спосіб Життя. Ця майбутність національного розвитку не замалює значення інтернаціонального братерства. Лев Силенко [3] в Мага-Вірі (МВ 44.9) пише: "В чому ж затаєна справжня суть людського братерства? -- Справжня суть людського братерства затаєна не в пагубній кровній чи релігійній мішанині, а в шляхетних почуваннях міжнародної самопошани, в толеранції міжнародній, яка має творитися на принципах духовного аристократизму – жодний народ не має права панувати над іншим народом! Було б нудно жити в світі, коли б усі квіти на світі були тільки червоними. Десять квіток цвіте в саду, і кожна з них своєрідна і кожна з них має свої кольорові притаманності, свої пахощі, кожна з них по-своєму привабна і велична. І керуючись священними законами матері-Природи народи плянети Земля повинні жити незалежно один від одного. Кожний повинен плекати свою самобутню духовну й тілесну своєрідність". -- 3 -- Ми маємо достатньо інформації щоб сформулювати поняття "Національна Віра". Для цього нам необхідно знайти одну ознаку нації, яка є найістотнішою її суттю, духовною суттю, яка існує доти, доки існує сама націю, як існує душа в людині доки людина живе. Така ознака має виходити з національної, культурної сутністі народу, тісно пов’язана з традиціями специфічного народу-етносу. Така ознака є, і вона відома під назвою – НАЦІОНАЛЬНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Спосіб Життя – є національна ознака. Спосіб Життя пов’язаний з традиціями специфічного народу. Спосіб Життя є унікальним для кожного народу. Спосіб Життя є справжньою Духовністю Народу. З цього ми робимо наступний висновок: Національна Віра означена Національним Способом Життя. Не буде перебільшенням, для духовного означення, поставити знак рівності між цими поняттями і сказати: Національна Віра = Національний Спосіб Життя. Звичайно, що Національний Спосіб Життя є більш широким поняттям, ніж Національна Віра. Проте Національна Віра повністю охвачена і означена Національним Способом Життя і ніякого додаткового означення не потребує. Національна Віра може існувати тільки в рамках Національного Способу Життя. Що ж тоді є Інтернаціональна Релігія? Можливо Інтернаціональна релігія є все, що не має нічого спільного з Національним Способом Життя? Частково це так, але не зовсім , бо інакше нації не могли б мати інтернаціональних релігій? Тут питання поскладніше. Означення Інтернаціональної Релігії для українців найлегше зрозуміти, як чужородну (юдейську) духовну концепцію людських відносин до Бога, яка була занесена нам під видом християнства, яке було (і поки є) етапом духовного стану Європейських і інших народів. Чи відіграла Інтернаціональна Релігія позитивну чи негативну роль для людства і особливо для України є питання, на яке відповіді різняться? Для нас це не є важливим зараз, бо це є відповідь на пройдешнє, а ми дивимося в майбутнє. Що нам дійсно важливо знати, так це те, чи є шкідливою для майбутнього України Інтернаціональна Релігія? Як було показано, Інтернаціональна релігія протистояла і протистоїть натуральному розвитку людства і націй. Інтернаціональна релігії не цікавиться духовним розвитком і сутністю цього розвитку на рівні нації. В той же час розвиток світу йде в напрямку національних держав і національних вір, як вищого (вишнього) щабля загальнолюдського розвитку. Національні Віри і Інтернаціональні релігії важко поєднати, бо Інтернаціональні релігії перечать концепції Національного Способу Життя. Тому не дивно, що Європейський Союз не так давно заборонив християнство, як релігію цієї єдності. В цьому ми вбачаємо перш за все бажання Європейського Союзу залишатися національним по-суті і мати національні віри для кожного члена співєдності. Християнство було і є Інтернаціональною Релігією. Воно безумовно за тисячу років стало частиною існуючої національної свідомості української нації, але тільки "частиною". Так як майбутнє має бути тільки за Українською Національною Вірою, яка є основою і залогом національного розвитку, який є вищим щаблем розвитку загальнолюдської культури, то християнська релігія України має бути реформована в єдину Українську Національну Віру. Як реформувати Інтернаціональну Релігію в Національну Віру є окремим питанням. В цій області багато чого зробив Олесь Бердник. Може тому про нього так мало пишуть, його книжок не публікують, не читають, і, як результат, дуже мало людей знає про його ідеї Українського Відродження. Та прийде час, і всі будуть знати! Прийде час і Україна буде мати Українську Національну Віру! Хай Буде Так!
|
|
|
|
|
|
|
email: mykola@mykola.com |
|
Copyright © 1999-2007 (7507-7515) |