| і |
і |
|
Новий Заповіт - 14 (53)
|
Друге послання
св. апостола Павла до солунян |
|
За думкою більшості фахівців, цей лист
апостола Павла до молодої
християнської громади македонського
міста Солуня (або Тессалонікі) є
НАЙДАВНІШИМ, найпершим документом
Нового Завіту. Він був написаний одразу
після першої місіонерської подорожі
Павла, тобто у 50 або (найпізніше) у 51 р. н.е.,
у Коринфі. У листі тісно переплітається
гомілетика (тобто проповідь морального,
достойного способу життя) і
християнська теологія, особливо
есхатологія (вчення про "останні дні,"
остаточну кульмінацію і консумацію
людської історії).
Павло починає листа з дещо "оборонної"
позиції. Очевидно, після його візиту до
Малої Азії і створення там місцевих
конгрегацій його молоді учні перенесли
атаку юдейських "законників," які
намагалися оббрехати Павла і його
найближчих спільників (зокрема Тимофія
і Силуана). З іншого боку, до Павла,
очевидно, доходили звістки про тяжку
боротьбу новонавернутих солуньських
християн із залишками їх старої
дохристиянської культури з її
ідолянством і бурхливою сенсуальністю.
Також до апостола дійшли чутки про те,
що деякі з солунян розчаровані
відсутністю другого пришестя Христа і
думають, що їх вже померлим друзям чи
родичам Христос не допоміг і, мабуть,
вже не допоможе. Інші солуняни, навпаки,
очікували другого пришестя Христа
буквально з дня на день і закинули
всяку роботу, проводячи всі свої дні у
тиняннях вулицями і жебранні.
Захищаючи свою місіонерську
діяльність, апостол пише, що він і його
помічники не використали під час свого
візиту ніякої сили, ніякого примусу, а
натомість поводилися з тими, хто слухав
їх проповідь, "свято, і праведно, і
бездоганно, ... кожного з вас, немов
батько дітей своїх власних, просили...
щоб ви гідно поводилися перед Богом, що
покликав вас у Своє Царство та в славу."
Павло ще і ще раз нагадує солунянам про
їх обов"язок "берегтися від
розпусти, щоб кожен із вас умів тримати
начиння своє в святості і честі," і не
кривдити нікого, особливо своїх братів-одновірців.
Тим, хто припинив працювати, Павло дає
чітку і недвозначну вказівку ЗАЙНЯТИСЯ
ПРАЦЕЮ, робити щось власними руками і
"ні від кого не залежати."
Тим, хто перестав вірити у друге
пришестя Христа і/або в його корисність
для покійних, Павло каже, що "покійних
через Ісуса приведе Бог з Ним." Тут
чується зародок теми, яку апостол
пізніше розвине у 15-му розділі 1
Коринфян - теми про воскресіння мертвих.
Ми, каже апостол, ті з нас, хто "полишиться"
(тобто ще не вмре) на час другого
пришестя Христа, "не попередимо
покійних." Христос вже воскрес. Так
само на момент Його другого пришестя
воскреснуть встануть з могил ті, хто
"умерлі у Христі," тобто віруючі.
Потім, пише далі Павло, і ті, хто ще
будуть живі, і ті, хто вмер і воскрес,
почують "голос архангела" і "звук
Божої сурми," що свідчитимуть про
повернення Господа. Коли це станеться,
пише апостол, всі віруючі, і живі, і
воскреслі мертві, разом будуть "схоплені...
на хмарах (або "в тумані" - грецьке
"ен нефелаіс") на зустріч Господню
на повітрі." Деякі інтерпретатори Св.
Письма бачать у цьому реченні натяк на
те, що безпосередньо перед Другим
Пришестям віруючі будуть буквально,
фізично "схоплені" і полетять
вертикально догори проти законів
тяжіння, щоби зузстріти Христа "на
хмарах." Але інші дослідники бачать у
Павловому описі не буквальну картину
"схоплення" (по-англійськи
"rapture"), а швидше схвильовану
емоційну, поетичну картину прозріння
змінених Христом людей, остаточного
"розсіяння туману" перед їх очима,
зникнення будь-чого, що стоїть між ними
і Христом, будь-чого, що заважає людям
бачити їх Спасителя і Господа.
В останньому розділі листа Павло
попереджає солунян, що фінал історії,
той "День Господній," про який так
сильно писали старозавітні пророки,
прийде дуже несподівано, "як злодій
уночі." Тому ніхто з християн не має
права ослабити свою віру, занехаяти
себе і свою службу Христові, жити
розсіяним, сенсуальним, розпусним
життям, "напиватися уночі." Ні,
пише апостол, ми повинні бути тверезі і
завжди у повній готовності з"явитися
перед нашим Спасителем "зодягнутими
у броню віри й любови, та в шолом надії
спасіння." Ми повинні у певному сенсі
завжди "жити укупі" з Христом, жити
так, як разом з Ним, як перед Його очима.
Павло закликає солунян пам"ятати про
це і "будувати один одного" у цьому
дусі.
Лист завершується характерними для
листів Павла закликами мати мир і
єдність, "напоумляти непорядних,
потішати малодушних, підтримувати
слабих, усім довготерпіти... завжди
радіти і безперестанку молитися."
Павло благає солунян бути вдячними
Богові, розважливими, вдумливими,
обережними, наполегливими і спокійними,
такими, кого "Бог миру... освятить
цілком досконало," і чий "непорушений
дух, і душу, і тіло" Він збереже "непорочно"
на славний момент повернення нашого
Спасителя. Цей Спаситель, пише Павло,
вас, солунян, "кличе" ("го калон
юмас"); знайте ж, що Він ВІРНИЙ ("пістос")
- і, як такий "вірний," такий, Хто
ніколи не обманює, і не зраджує, і не
помиляється, - Він і "вчинить" ("гос
кеі поіесеі") те, що Він обіцяв - спасе
вас.
|
|
|
|
і |