| і |
і |
|
Старий Заповіт - 36
|
Ця книга "малопророчого циклу" є
останньою книгою, в якій історичною
канвою є життя євреїв до вавілонського
вигнанення.
Вже у першому вірші текст цієї книги
каже нам, що Софонія, чиє пророцтво ця
книга фіксує, був "сином Куші, сина
Гедалії, сина Амарії, сина Єзекії." З
цього короткого родоводу (і також з
генеалогічних деталей книг Царів і
Хронік) можна зробити висновок, що
пророк Софонія був ще вищого
походження, ніж аристократи Ісайя і
Даниїл. Він був царського роду,
очевидно троюрідним братом юдейських
царів Єгоахаза, Єгоякима і Захарії.
Перший вірш книги також каже, що
Софонія пророкував "за днів Йосії,
Амонового сина, Юдиного царя," тобто
приблизно між 639 і 608 роками до н.е. Книга
Софонії написана у досить повільному,
виваженому ритмі і має відтінок деякої
високопарності, з чого деякі
дослідники роблять висновок, що вона
адресувалася вузькому колу осіб,
найбільш наближених до "останнього
доброго царя" Юдеї Йосії - найвищих
царських сановників і жерців.
Софонія не використовує приземлених
метафор з повсякденного життя
хліборобів чи пастухів, як Йоіл чи Амос.
Але він, так само як і інші біблійні
пророки, передає у своїх словах почуття
страшного Божого гніву, що от-от
поглине розбещених, гордих, заблудлих у
своєму відступництві Божих обранців.
Головний мотив книги, виражений з
надзвичайною силою, гранично простий:
іде День Божого Гніву, День Суду, День
розплати, зведення рахунків. Під час
цього "дня" неминучо загинуть
несправедливі, гнобителі, грабіжники,
шахраї ("хто важить срібло"), і ті,
хто насмілюється брати на себе право cумніватися
у Божій суверенності чи судити про Божі
вчинки ("мужі, які задубіли на
дріжджах своїх, що говорять у серці
своєму: Господь не вчинить добра, і лиха
не зробить"). Цей "день" буде
часом якихось страшних катаклізмів і
трагедій. Він буде "днем" "гніву...
смутку й насилля, ... збурення та
зруйнування, темноти та темряви, хмари
й імли." Люди будуть "ходити, як
сліпі," "і виллється кров їхня,
немов той пісок, а їхнє тіло - як гній."
При цьому тим, кого вдарить цей Божий
гнів і суд, не допоможе їх срібло та
золото. Але чи можна взагалі встояти у
цей "день," і якщо можна, то як - що
треба робити, як жити?
Другий розділ книги Софонії містить
класичний заклик-формулу про те, як
МОЖНА врятуватися від Божого гніву. По-перше,
каже пророк, людям треба "посоромитися
та застидатися." Гординя,
впевненість у власній досконалості,
безгрішності - це є саме те, чого Бог
більше всього не любить в людині. Ті,
кого Бог обрав для спасіння, каже
Софонія, є такими - це "покірні землі,"
люди з усіх усюд, яким Бог дає нове,
чуйне, здатне до "застидання" і
розкаяння серце. Таких "покірних
землі" пророк закликає ШУКАТИ
Господа, шукати "правди" і
подальшого "смирення." За умови
розкаяння і смирення Божі обранці
будуть "сховані" (тобто прощені) у
цей "день" Господнього суду над
кожною живою душею.
Книга закінчується тріумфальним
описом безмежного щастя цих "схованих,"
спасених, прощених Божих обранців, яких
Бог "позбирає" і якими Він буде "втішатися
в радості і співі." Колись, кажуть
заключні рядки пророцтва Софонії, сам
Господь - Бог і Цар цих щасливих,
вільних, обдарованих особливою ласкою
людей - буде просто серед них, у їх лавах,
між ними. Коли ж це буде, і яким Він
явить Себе цим людям? Про це
розповідають книги Нового Завіту.
|
|
|
|
і |