| і |
і |
|
Старий Заповіт - 30
|
Текст цієї невеличкої книги (9
коротеньких розділів) каже нам, що
пророк Амос був мешканцем Текої -
селища, розташованого в глибині
Юдейського царства, на південь від
Єрусалиму, на кордоні між так званою
Юдейською пустелею (сухою рівниною на
захід від Мертвого моря) і гірськими
пасовиськами. Він жив і пророкував "за
днів Уззії, Юдиного царя, та за днів
Єровоама, Йоашового сина, Ізраїлевого
царя, за два роки перед землетрусом."
Таким чином, Амос був сучасником
пророків Ісайї (в Юдейському царстві) і
Осії (в Ізраїльському царстві).
Очевидно, він був людиною досить
простого походження і займався
сільським господарством - "був між
вівчарями," працював як "пастух та
оброблювач диких фіговиць." (Плоди
фігового дерева на Близькому сході
прийнято було певним чином оброблювати,
надрізати або проколювати, після їх
збирання з дерев.) Але з тексту книги
можна бачити також, що Амос був
непогано освіченою людиною, знав
історію свого народу і міг давати
достойну відповідь високопоставленим
єврейським священикам.
Пророцтва Амоса починаються з гнівного
засудження сусідніх з євреями народів,
але дуже скоро (вже у другому розділі)
переходять на його власний народ. Бог,
каже пророк, гнівається на Своїх людей
за їх зіпсутість, хтивість,
нестриманість, зажерливість,
ідолянство ("син і його батько
вчащають до однієї блудниці... стелять
одіж заставлену, щоб півлежати при
кожному жертівнику, і п'ють в домі Бога
свого вино від покараних"), за їх
корумпованість і несправедливість до
пригноблених ("за срібло вони
продають справедливого, а за чоботи -
вбогого, топчуть у земному поросі
голову бідних, а дорогу сумирних
викривляють"), і за їх пихату
зневажливість до власної релігійної
традиції ("ви назореїв поїли вином, а
пророкам наказували й говорили, 'не
пророкуйте!' "). Пророцтво Амоса про
майбутнє знищення ідолянських каплищ у
Беер-Шеві і Бет-Елі викликає
незадоволення бет-ельського священика
Амації, але безстрашний Амос продовжує
свою місію.
Місцями книга Амоса дуже нагадує книгу
Йоіла. Тут теж можна знайти багато
метафор, запозичених із сільського
господарства: Амос теж бачить у своїх
видіннях сарану, знищення врожаю
якимось страшним вогнем, і "пересівання"
єврейського народу серед інших народів,
яке нагадує Амосові пересівання зерна
решетом. Є і аналогії з ремісництвом,
будівельництвом: пророк бачить у
видінні Бога, який тримає у Своїй руці
шнура з вагою ("виска"), що служить
мірилом прямоти, у переносному сенсі
праведності Божого народу - давно
втраченої.
Як і книга Йоіла, книга Амоса теж каже
про майбутній прихід страшного дня
Божого суду і кари. Але є одна суттєва
відмінність між книгами Йоіла і Амоса.
Пророцтва Амоса викладені у значно
інтимнішій, значно більш діалогічній
формі. У своїх видіннях Амос напряму
спілкується з Богом і дуже по-людськи,
сумирно, злякано ПРОСИТЬ Свого Господа
НЕ ЧИНИТИ страшної кари - і Бог СКАСОВУЄ
Свій власний намір!
Бог каже Своєму пророкові, що дійсно,
ніхто не здатен сховатися від Його
гніву ("якщо б закопались вони до
шеолу, то й звідти рука Моя їх забере, і
якщо б піднялися на небо, то й звідти їх
скину!"). Але Він хоче не кари, не
страти, не смерті, а зміни людського
серця. Саме це - зміна, навернення Його
заблудлих обранців до Нього - є
головною складовою частиною Його
божественного плану, Його провидіння. В
якісь дні, каже Господь Амосові, Він
навіть пошле на землю голод і спрагу -
не до їжі і питва, а до Свого власного
Слова. І тоді станеться справжній суд.
Якісь люди почують Слово і житимуть у
гармонії з Богом ("орач із женцем
зустрінеться, а топтач винограду із
сіячем, і гори закрапають виноградовим
соком, а всі взір'я добром потечуть").
Але інші люди - "вродливі дівчата та
хлопці, що клянуться гріхом
самарійським" (невиправлені ідоляни)
- "будуть ходити від моря до моря, з
півночі до сходу блукатимуть, щоб
знайти слово Господа - та не знайдуть
його... будуть мліти від спраги...
попадають, і більше не встануть."
Нам, людям, вихованим у сучасній
гуманістській традиції ("людина -
мірило всіх речей") читати таке може
бути дещо моторошно. Невже дійсно Бог
ще з такої давньої давнини присудив
одних людей до спасіння, а інших - до
загибелі? Чи швидше Бог хоче спасіння
ВСІХ, але ЗНАЄ заздалегідь, що тільки
деякі "почують" Слово і спасуться?
Роздуми над цим питанням були і є
предметом дуже численних дебатів,
суперечок між християнськими
теологами. Втім, ясно, що Бог має певний
віковічний план щодо Свого творива і
через Своїх вірних пророків розкриває
цей план нам, людям, настільки,
наскільки на це є Його суверенна воля.
|
|
|
|
і |