| і |
і |
|
Старий Заповіт - 27
|
Це остання зі старозавітних книг так
званих "Великих Пророків." На
відміну від книг Ісайї, Єремії і
Єзекіїля книга Даниїла містить
пророцтва не тільки і навіть не стільки
сотеріологічні (коли Бог поверне Своє
обличчя до Свого покараного і
розпорошеного народу, і як Він цей
народ спасе?), скільки есхатологічні (як
взагалі розвиватиметься людська
історія і чим вона закінчиться?).
Як і інші книги Старого Завіту, книга
Даниїла, очевидно, писалася,
переписувалася і редагувалася дуже
довго. Дослідники вважають, що початок
її створення припадає на перші роки
після повернення євреїв до Єрусалиму
за царювання перського царя Кира (530-і -
520-і роки до н.е.), а її закінчення на - час
розпаду імперії Олександра
Македонського (320-і - 190-і роки до н.е.).
Про це свідчать, зокрема, дуже щедрі
вкраплення у староєврейський текст
арамейської мови, яка стала витісняти
староєврейську як розмовна і письмова
мова починаючи з кінця 4-го - початку 3-го
сторіччя до н.е.
Навряд чи якась інша біблійна книга
викликає стільки суперечок
інтерпретаторів. Причина цьому та, що у
книзі Даниїла міститься багато
есхатологічних пророцтв, викладених
дивовижною, погано зрозумілою
сучасному читачеві мовою. У цій книзі
значно більше, ніж у будь-якій іншій
біблійній книзі, різноманітних
калькуляцій часу: те і те станеться
тоді й тоді, через "час, і час, і
півчасу," або через "сім разів по
сім часів," або "за тиждень і
півтижня," або "через дві тисячі і
триста вечорів та ранків," і т.д.
Різні дослідники знаходили у
пророцтвах книги Даниїла натяк на
різні історичні події: захоплення
Вавілону мідо-перською армією,
перемогу над персами Олександра
Македонського, розділ імперії
Олександра між його чотирма
спадкоємцями-генералами, тріумф Риму,
падіння Єрусалиму 70 р. н.е. тощо.
Все це дійсно є у книзі - іноді навіть
прямим текстом (наприклад, якийсь
таємничий "ніби муж" пояснює
Даниїлові, що той тільки-що бачив у
маренні "перського царя і грецького
царя" у вигляді барана та волохатого
козла), або у вигляді натяків, відкритих
для досить широкої інтерпретації.
Проте головне у книзі Даниїла все-таки
не це. Вона дійсно пророча, тобто вона,
як і книги Ісайї, Єремії і Єзекіїля,
проголошує нам Божу волю щодо долі
людства. При цьому фактична історія
може використовуватися як канва, а може
й зовсім ігноруватися. Як і інші
пророки, Даниїл - не ілюзіоніст-ясновидець,
а рупор Божої волі стосовно стратегії
та "вектору" стосунків між Богом і
Його обранцями.
Про самого Даниїла з тексту книги ми
дізнаємося, що він був народжений у
єрусалимській аристократичній родині
і ще дитиною взятий до вавілонського
полону. Разом зі своїми близькими
друзями Ананією, Мисаїлом і Азарією він
стає наближеним до особи вавілонського
царя Навуходоносора. Даниїл отримує
нове ім'я Белтешазар (у Огієнка
Валтасар), а троє його друзів отримують
імена Шадрах, Мешах і Авед-Него. Ці
четверо підлітків живуть, як майбутні
турецькі яничари: вавілонський двір
хоче зробити з них забудьок-манкуртів,
і використати їх молоду енергію та
здорові гени для свого прославлення.
Але юнаки не асимілюються. Вони
відмовляються їсти м'ясо і пити вино з
царського столу (натомість їдять ярину
і п'ють воду), не вклоняються
вавілонським божкам-бовванам і
моляться єдиному вічному небеному
Богові. За це Шадрах, Мешах і Авед-Него
потрапляють до вогняної печі, але
стається чудо - люди бачать з ними у
печі когось четвертого, хто "схожий
на Сина Божого," і вони всі троє
виходять з вогню непошкодженими.
Даниїла (трохи пізніше, вже після
падіння вавілонської влади і
встановлення перської) кидають до ями з
левами, але і він завдяки невидимому
втручанню Божого Ангола (в оригіналі з
визначним артиклем) виходить звідси
цілісіньким. На тлі всіх цих періпетій,
Даниїл невпинно тлумачить сновидіння і
пророкує.
Книга містить багато цікавих пророцтв
і чудес. Деякі з них, наприклад,
розшифрування Даниїлом напису, що його
таємнича рука зробила на стіні
вавілонського царського палацу ("мене,
мене, текел, упарсін" - "пораховане,
пораховане, поважене та поділене") -
хвилювало уяву генія Рембрандта. Одне з
пророцтв - видіння "колоссу на
глиняних ногах" - стало джерелом
крилатого визначення сильних зовні,
але підточених декадансом чи
внутрішніми суперечками людських
імперій.
Проте, окрім суто художньої сили цих
пророцтв, вони мають і надзвичайну
теологічну силу. В усіх своїх
пророцтвах Даниїл говорить про Боже
Царство, тобто про уряд, устрій життя,
спосіб існування Божих обранців, який
ВЖЕ ЗАРАЗ ("у дні цих царів")
замінить усі на світі сили і влади, що
їх понавстановлювало собі впале у гріх,
безбожне людство. Це Царство "Старий
Днями" (тобто Бог) дасть якійсь
загадковій Особі, яку Даниїл називає
"ніби Син Людський" (тобто це буде
Хтось у цілком ЛЮДСЬКІЙ плоті), але яка
тим не менш отимає це Царство від "Старого
Днями" НАВІКИ, і "всі народи,
племена та язики будуть служити Йому."
Хай попереду ще багато тяжких
випробовувань - якийсь "Помазанець"
прийде і буде вбитий, а на "святиню"
(єрусалимський храм? староєврейську
теократію? юдейську релігію?) ввпаде
"гидота спустошення" - все рівно
якимось поки що незрозумілим нам чином
цей "ніби Син Людський" "докінчить
переступ, спокутує вину, і приведе
вічну правду."
Ми зрозуміємо значно більше про той
спосіб, яким усе це буде виконано, з
книг Нового Завіту. А поки що перед нами
новий (і останній) "серіал" Старого
Завіту - книги так званих Малих
Пророків.
|
|
|
|
і |