| і |
і |
|
Старий Заповіт - 14
|
Ця книга є продовженням Першої книги
Хронік, але вона дещо менш генеалогічна,
ніж 1 Хронік, і містить більше
наративного (оповідального) матеріалу.
Оповідь 2 Хронік у дуже великій мірі
повторює, часто навіть дослівно,
оповіді 1 і 2 книги Царів. Проте є деяка
різниця, особливо у середній частині
книги: тоді як 1 і 2 Царів концентруються
більше на подіях у Північному царстві і
у дещо меншій мірі на подіях у
Південному, 2 Хронік дає значно більше
деталей щодо історії саме Південного (Юдейського)
царства. Також у цілому 2 Хронік дещо
більш позитивна, ніж книги Царів (особливо
ніж 2 Царів), і містить складніший, більш
людяний, більш прощаючий образ таких
діячів того часу, як царі Авія, Аза,
Йосафат, Йорам, Ахазія, Йоаш, Амація,
Узія, Йотам і Єзекія. Навіть для таких
відвертих мерзотників, як цар Манасія,
у 2 Хронік знаходиться тепле слово:
текст книги каже, що коли ассірійці
взяли його у полон і він на власній
шкірі (буквально) відчув їх жорстокість,
він розкаявся. За це Бог винагородив
Манасію - він якимось чином вирвався з
полону, повернувся до Єрусалиму, і там
повикидав за межі міста усі зображення
поганських божків.
2 Хронік також продовжує почату у
попередніх частинах Старого Завіту
тему пророка, "Божої людини," яка є
обізнаною у Божому Законі і напряму,
просто в очі, каже людям, у тому числі й
можновладцям, усю правду щодо Божої
волі на ті чи інші події. Тоді як у
книгах Самуїла і Царів образи пророків
(зокрема Іллі, Єлісея, і інших) дуже
казкові, фантастичні, у 2 Хронік ці
образи дещо більш реалістичні,
приземлені. Наприклад, пророк Ілля на
початку 2 Царів злітає у небо на
вогняній колісниці (що деякі люди
інтерпретують як його вознесіння
просто до Бога), але у 2 Хронік (21-й
розділ) Ілля цілком "земним" чином
пише гнівного пророчого листа
заблудлому в ідолянстві цареві
Йорамові. Друга книга Хронік також
уперше згадує ім'я нового пророка,
Єремії, про якого говориться, що він
написав пісню плачу за загиблим у
сутичці з єгиптянами царем Йосією, і що
цю пісню "аж до цього дня" співають
як жалібну чоловічі та жіночі голоси.
Оскільки книги Хронік згадують дуже
багато історичних осіб, про яких
достеменно відомо, у який час вони жили,
ми можемо на підставі тексту цих книг
досить-таки точно встановити дати
біблійних подій. Наприклад, ми точно
знаємо, що Давид став царем тоді ще не
розділеного ізраїльського царства у 1004
році до н.е., Соломон - у 971 році до н.е., що
царство розкололося на два у 931 році до
н.е., що північне (ізраїльське) царство
було знищене ассірійцями у 723-721 рр. до н.е.,
що південне (ізраїльське) царство було
окуповане вавілонянами у 597 р. до н.е., що
Єрусалим був розграбований і вщент
зруйнований армією Навуходоносора у 586
р. до н.е., і т.д. Друга книга Хронік також
уперше згадує персидського царя Кира,
який у середині 6-го ст. до н.е. розгромив
імперію вавілонян і у 539 р. до н.е.
дозволив єврейським вигнанцям
повернутися до Єрусалиму. Але, окрім
цього суто історичного значення, книги
Хронік мають також і більш релігійно-філософський
зміст. Вони ще і ще раз повторюють, що
всі так звані добрі діла і величні
звершення людини є насправді роботою
Бога над його передвічним планом
творення світу і спасіння Своїх
обранців. Коли людина думає інакше,
коли її душа стає черствою до Бога, коли
її серце наповнюється пихою і вона
творить собі кумирів, так звані "історичні
обставини" (а насправді могутня Божа
рука) розбиває усі ці могутні людські
звершення на дрібні тріски. І більше
того - книги Хронік кажуть вустами
своїх найпривабливіших,
найпозитивніших, найбільш героїчно-діяльних
героїв, що НЕМА ЖОДНОЇ людини, яка була
б відданою своєму Богові, Творцеві і
Спасителеві, усією своєю душею, усім
своїм розумом і усім своїм серцем (див.,
наприклад, 2 Хронік 6:36). Всі люди грішні,
і тому всі люди відокремлені від Бога і
цілком заслуговують на Його
справедливий гнів. Чи означає це, що всі
люди без виключення фактично відчують
на собі усю повноту, увесь жах цього
палаючого Божого гніву - ми побачимо
далі.
|
|
|
|
і |