Форум

Архів

О.Бердник

М.Пономаренко

І.Каганець

Г.Пінчук

В.Іваненко

Є.Чорний

Л.Рубан

Н.Кобза

Р.Клин

ДоДатки

ОРІЯНСТВО

Українська Духовна Мудрість

Стаття  1.5

Люди Землі у відповідності до того, як вони усвідомлюють свій зв’язок зі Словом, в тій же мірі мають чуття своєї причетності до Орійської сім’ї. В цьому розумінні всі люди-Слова відносяться до єдиної сім’ї, хоча ми не відкидаємо значення поняття "слов'ани", яке пронесли крізь історичні часи певні народи до наших днів.

Тою ж мірою, з якою можно говорити про душу кожної конкретної людини, вірно вести мову про особливість душі або духовного настрою будь-якого народу. В зв"язку з цим, питання духовного розвитку і становлення людей набувають значення для всіх народів. Розв’язання цієї спільної проблеми можливе лише за умови злагоди. Близька зміна епох вимагає особливої згоди і злагоди між народами. Роз’язуючи різні питання, що виникають між народами, ми повинні осягнути таке розуміння взаємодії і співіснування, щоб не занапастити, не опаскудити душі народів. Душі народів через душі людей.

Ми йдемо в єдиній зв’язці по єдиній дорозі. По-різному визначають цю дорогу. За нашим народним звичаєм вона називається Чумацьким Шляхом. Ми наголошуємо, що настав час переосмислити і усвідомити духовну сутність людського буття. Усвідомити ідейний зміст нашого спільного розуміння дороги, по якій ми всі йдемо. За нашими уявленнями. цю дорогу можна визначити як Дорога Кохання. Усвідомлюючи, що Дорога Кохання то не одне й те ж, що Дорога Любові, в розумінні того, що свого часу все таки був визначений напрямок не словами "Серединний Путь", а якщо бути прискіпливо точним до уявлень, яким понад дві тисячі років, то слід говорити принаймі : Серцевинний Шлях. Хоча в дійсності, думається, то є - Серцевинна Дорога. Саме виходячи з цього, ми вважаємо, що в проблемі налагодження взаєморозуміння між народами серед найперших питань є питання, так званих, "духовних цінностей".

Відразу зазначимо таке. Говорячи про духовність в будь-яких її проявах, ми не уявляємо можливим поєднання того, що за цим поняттям стоїть, з тим, що розуміємо під поняттям "ціна" і всіма його похідними. То є принципово хибне словосполучення у варіанті "духовна цінність", чого не існує в дійсності. На нашу думку, це подібно до такого ж принципово хибного варіанту словосполучення типу "товариш Біг". Тому ми говоримо про необхідність застосування поняття  духовні реліквії, які не повинні розглядатись як духовна скарбниця того чи іншого народу вже тому, що в цьому разі посилюється скорбота душі народів. Як того народу, який втратив свої духовні реліквії, так і того народу, який ці реліквії привласнив та утримує.

Ми розглядаємо питання повернення духовних реліквій людства в духовно визначені для них місця перебування, звідки вони були неправедно вилучені, як міжнародну взаємодію спільного духовного очищення всього людства (а не "духовного збагачення" народу, що володіє багатьма "духовними цінностями" з усього світу). Насамперед це стосується реліквій, які в результаті війн або інших насильницькіх дій втратили своє природнє місцезнаходження. Своє Духовно визначене місцебуття. Нинішне їх знаходження в різних музеях, храмах, особистих колекціях повино усвідомлюватись як поневолення духовної суті самого людства. Духовні реліквії, яким було надане життя через втілення в них життєдайних сил відповідної землі і певного народу, несуть в собі цю силу. Вони мають і віддають цю життєдайну силу людям повною мірою, посилюючи її з перебігом часу, лише коли з’єднані з місцем, де за виявом духовної сили людей визначено місце їх первісного буття. В разі їх вилучення під виглядом "духовних цінностей", сила Воздії значною мірою втрачається. Не розуміючи цього, дехто може сприйняти все це як хитрощі розуму. Втім настав час, коли ці сили будуть набувати значення, мало ким усвідомлюваного і сприйнятого до цього в звично-буденому житті. Навіть нині, коли про різні "психотронні пристрої" шириться науковоподібний розголос.Народи, які будуть продовжувати утримувати духовні реліквії як ув’язнені "цінності", зазнають силу їх Воздії, яка може мати не тільки життєдайну направленість. Хоча подібне проявиться ускладненням для духовного зростання і народу, чиї реліквії так і залишаться в розсіяному стані, а їх природнє місцебуття- спустошеним місцем.

Втім відсутність розуміння цього згубне не тільки і не стількі для народів, які втратили свої реліквії, як насамперед, для душі народу, що силоміць оволодів ними і буде утримувати для себе як здобич духовної наснаги. Тут ми говоримо про згубність такої самосвідомості людей щодо духовних реліквій, але це не означає, що здобутливий ідейний настрій в інших проявах життя не викликатиме ускладнень і згубності, яким би трактуванням  бізнесу це не пояснювалось. Бо йдеться про згубність гідності і окремих людей, і народів. Наші слова не погроза, а попередження, яке кожний сприймає мірою свого розуміння. Не йдеться про повернення тих же духовних реліквій за допомогою нових насильницьких дій. Вирішення питання повернення провідних духовних реліквій людства саме за принципом їх духовного місцебуття в історично визначене місцепризначення, не залежно від того, коли і до кого вони переходили як "ціності", за часів яких цезарів,імператорів,кайзірів, царів,генералісимусів, повинно стати одним з перших актів духовного очищення народів і взагалі людства.Таке переміщення духовних реліквій розуміється нами як вияв Возрушення людської свідомості, яке відкриє можливості для Возаємного зростання духовності і людей, і народів, і самого людства. Очищення Віз-Духа і наповнення ним духовності власного народу разом із іншими народами світу. В той же час, варіанти "духовного пробудження", що проявляються нині у вигляді будівництва нових храмів, "відродження" церков не тільки з попелу, а й з води басейнів, у час коли живі люди душаться в клітках панельних домівок, не кажучи вже про десятки й сотні людей, що буквально гинуть в "общагах", "малосімейках", бараках - ми сприймаємо як духовну ницість провідників подібних діянь.

Для нашого народу питання духовних реліквій не може бути "однією із розмінних фігур в політичній грі". З причин і відомих, і маловідомих. Мабуть,найяскравішим прикладом того, як лихоліття історичного розвитку наносило згубне карбування не тільки на людські долі, але і на долі народів, є історія ікони Богоматері з храму у Вишгороді, що під Києвом. За переказами, цей образ-ікона був написаний одним із апостолів християнства і спеціально доставлений свого часу з Греції саме у Вишгородську церкву. Не торкаючись поки що, причини цього діяння, нагадаємо, що нині ця ікона більш відома під назвою Володимирської Богоматері. Що сталося після того, як вона була вивезена з Вишгорода до Володимира ще в 1169 році через напад володимирського князя із своїми ратниками на Київ та їхніми гвалтуваннями та пограбуваннями і людей, і церков в ході цього нападу. В результаті подальших "братських відвідин" вона була перевезена в Москву, де й понині знаходиться в Успенському соборі Кремля.

Відомо, що генерал Жуков Г.К., коли його призначили командувати воєнною операцією під Москвою, ходив в Успенській собор вклонитись саме іконі Вишгородської Богоматері. І молячи про оберіг воїнству землі Руської в битві з ворогом для звитяжної перемоги над ним, він дав клятву воїна: в разі перемоги над ворожою силою, відновити її справжнє ім"я і повернути до Вишгородського храму. Також відомо, що 7 листопада сорок першого вирішального року, коли в Москві відбувся парад військ, з якого радянські солдати прямо з Червоної площі йшли на передову, саме ця ікона була винесена на збудовану спеціальну трибуну біля Спаських воріт для благословіння воїнів, які йшли в бій. Йшли не на смерть, а для перемоги, хоча багато з них загинуло... І не тільки під Москвою. Воїни Червоної Армії не випадково взяли за звичай в ці роки називати одне одного "братья- слов'яни", незалежно від того, хто якої національності.

Воїнська клятва-карб полководця-переможця цих солдат, бойового генерала Жукова Г.К. повернути ікону Вишгородської Богоматері у Вишгородський храм не була виконана. Хоча і не з вини самого полководця. Ми згадуємо про це не тому, що то єдина духовна реліквія нашої землі, яка втратила свою природню єдність з силою самої Землі, в ім"я якої вони і були свого часу поєднані з нею. Ця історія дає підставу говорити, що саме ікона Богоматері Вишгородської може стати символом нової ери духовного розвитку людства взагалі. Осяяти собою його шлях разом із іконою Богоматері, яку ще іменують іконою Жукова. Ця ікона Богоматері була знайдена в 43-му році в одному із зруйнованих храмів Воронежа і пронесена Жуковим через усі подальші битви страшної війни. Після перемоги, коли стало зрозумілим, що повернути згідно з воїнською клятвою-карбом ікону Богоматері Вишгородської не вдається, він сам привіз і встановив у Володимирському соборі в Києві ікону Богоматері з Воронежу. Такиим засобом, не знімаючи клятви, генерал Жуков переклав її з свого серця в серце народу. Український народ і російський народ мають можливість і право вирішить пам"яттю своїх сердець значення воїнської клятви.

Нам здається, що зцілення у відповідності з спрямованістю духовних сил цих ікон Божої Матері, з їх Возздвигом в історично визначені для них місцебуття, Возвернення ікон з Москви у Вишгород, а з Києва у Воронеж, мало б стати символом початку епохи духовного Возродження всіх народів і насамперед тих, хто звично продовжує визначати як себе, так і інших за братів-слов'ян.

Це лише одне з питань сучасних міжнародних відносин, вирішення якого як волевиявлення самого народного духу в усій очевидності можливе лише однозначне. Аби набули очевидного значення біблійські слова про те, що в такому випадку не оскудіває рука віддающого, аби ніхто не відчував себе таким, хто втратив, щоб усі разом усвідомлювали себе з-Бог-очі-ними.

Виходячи із цього ж розуміння, ще як один з прикладів зазначимо, що питання щодо Свято чи "свято" для нашого народу є дні 7,8 листопада, має роз’язання знов-таки в іншому вимірі. Точніше, якщо дивитися з цього виміру, то взагалі не існує ніякого питання. Тим більше такого, яке роз’єднувало б наш народ на якісь "полярні" частини. Кому подібна полярність вигідна, цінна, хай сам у собі ділиться, хоч навпіл. А по горизонталі чи по вертикалі -–то його особиста справа. У згоді ж із тим, що нині ми розуміємо під цими днями, що вони втілюють в собі події і значення, про які більшисть людей втратили не тільки розуміння, а уявлення, бо це не тільки дні, коли був захоплений Зимовий палац, коли Київ був звільнений від фашистів, коли Руське Слово проявилось як очевидне для оглухлої людності,- у згоді з усім і в ознаменуванні і цих подій слід визначитись, що дні 6-9 листопада є днями Свята. Бо ці дні наповнені і тим значенням подій, що майже для всіх зараз заховані в імлі історії, але які від цього не втратили своєї сили для духовності нашого народу. В цих днях є і те, на що дивляться очі, але все ще не бачать. Коли в ЧАС, визначений Роком, сталось Возз’єнання, силою якого була стверджена наявність Духа Розрадника-Паракліта. Якщо слідувати за традицією біблійських текстів євро-грецького мовлення. Хоча існують і інші означення, згідно з іншими традиціями.

Таким чином визначаються ці дні, в які кожний святкуючи в міру свого розуміння події періоду життя-небуття, на нашу думку, повинен якщо не усвідомлювати, то знати, що то є дні  Свята Духа-Утішителя. Подібно до того, як дні 6-7 Березня визначаються Часом Першопрощення. Знову таки ж за традицією біблійських образів, в розумінні поняття Страшного Суду…

Пошуки розв’язання різних питань взаємодії як між народами, так і між людьми саме в такому вимірі й напрямку, ми розглядаєм як прояв втілення того, що розуміємо під Орійською ідеологією. Викладаючи все наведене в цих матеріалах, ми не прагнемо до того, щоб це сприймалось як єдиноможливе утвердження. Цим лише зазначаємо, що подібні питання вже винесені на порядок денний, безвідносно до того, хто і як це сприймає і розуміє. А тому головним чином намагаємось швидше окреслити, ніж висвітлити деякі, на нашу думку, найсуттєвіші моменти. Хоча з точки зору особистого розуміння, більшість з наведених моментів мають для нас цілком достатній характер для такого твердження. Проте це поки що носить такий характер лише для нас самих, від Григорія Сковороди знамо "Песнь 9-я Святому духу":

Голова всяка свой имеет  смысл;
Сердцу всякому своя любовь,
И не одна всем живущим мысль:
Тот овец любит, а тот козлов.

В силу такого нашого підходу, нагадаємо із біблійського тексту слова, що стосуються уявлення Свята Духа в розумінні Утішителя, яке набуває нині і набуватиме далі все більшого значення в бутті народів незалежно від того, хто і як поки що це сприймає:" Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім"я Моє, Той навчить вас усього і пригадає вам усе, що Я вам говорив"(Єв. Ів.14.26).

Може, навіть не на рівні першого наближення звертаємо увагу на те, що із слова "утішитель" очевидно, що йдеться про явище, в якому учительський прояв все ж таки буде присутній. Хоча не так Учитель як Утішитель. Вочевидь, немає необхідності пояснювати про можливість написання слова "учитель" як "утшитель". За нинішнього рівня освіти, та ще за умови, що навіть для нинішніх ізраїльтян, вже не так, як у часи давні, відома не тільки мова "розсіяних народів", але і вкраїнська, слава Богу, мова. Бо навчились, слава Богу,- мали час і можливість. Однак, чи мають розум зрозуміти - життя покаже. Поняття Утішитель, за логікою самої словоформи, співпадає зі змістом давно відомих слів. Проте саме в формі "утішитель" це слово-поняття містить притаману йому в менш-більш явному вигляді сутність не тільки того, в який спосіб, але й у вигляді більш-менш явному і те, чому   Буде вчити Утішитель. Змістом слів "утіха" або "втіха" - визначається, яке за характером буде це навчання. Однак, на нашу думку, головним є те, про що, чому воно буде присвячене. І про це говорить саме слово "утішитель". Хоча для повного розкриття його змісту необхідно вдатися до пояснення інших понять за більш загальною логікою. Поки що ж можна казати, що то буде навчання здатності літати.

На відоме з класики питання юнки: "Чому люди не літають?"- можна відповісти: не тому, що не можуть, а тому, що лінується розум їх... Можливість буття свідомості у такому стані є притаманна людям форма, яка була втрачена і, в то й час, не набула стану дійсного, цілісного існування з певних причин. Ми ведемо зараз мову не про те, що відоме нині як "левітація", коли люди здіймаються в своїй тілесності в повітрі на ту, чи іншу висоту, або й пересуваються. Такий варіант літання принципово можливий для людини, але не він є принципово важливим у розумінні повноти буття, цілісності буття свідомості.

Вживаючи вище поняття "пробудження духовності", саме таку можливість свідомості ми мали на увазі. У нині звичному бутті людей, уявлення про "сон", як про певний психофізічний стан відпочинку, свідчать, що можливість буття свідомості поза фізичним тілом не реалізується в явному , усвідомленому вигляді. Люди призвичаїлись розуміти стан фізичної нерухомості тіла в певних межах, як стан "відпочинку" не тільки тіла, а і свідомості. При цьому "душа" уявляється їм явищем нематеріальної природи. Так званий "науково-матеріалістичний світогляд", на їх думку, чомусь заперечує реальність існування того, що має право бути визначеним словом "душа". Хоча той же світогляд сприймає і досить давно напрацьовує певні уявлення стосовно польових форм існування матерії. Прояви цих форм у вигляді енергії світла чи електромагнітних полів не викликають вже в буденному житті значних емоцій про нематеріалістичність цих явищ. Думається, сучасний рівень знань - враховуючи не тільки грузинських доярок, які давно знають, що таке "інтеграл Рімана", як звертав свого часу на це увагу студентів київського держуніверситету професор-"дідусь" Бондаренко, але, як уже згадувалось, зважаючи навіть на рівень знань сучасних жителів Ізраїля - дозволяє обумовити, що природньо слід розуміти під словом-поняттям "душа". І, виходячи з цього поняття, зрозуміти, що "відлітання душі" є не тільки ознакою в нинішньо-звичному розумінні поняття "смерть", як припинення життя, а разом і буття. Хоча навіть це виявляється для багатьох ще питанням, на яке треба шукати відповіді. Науково обгрунтованої, матеріалістичної відповіді. До речі, покійність тіла в стані так званої "смерті" є ознака, що принципово саме про "душу", тобто в плані правомірності застосування саме цього слова як терміну- поняття, вже не зовсім точно говорити.

В дійсності буття свідомості не розподіляється за біологічними станами "бадьорості" і "сну", а існує стан душі втілений і поза тілом. І відповідно "життя" і "смерть". З цього приводу, як приклад кривлень уявлень, аби виправдати і "науково обгрунтувати" схибленість своєї свідомості, бо так спокійніше існувати у стані "сну", приємніше спиться, можна нагадати про також узвичаєний поділ свідомості на рівні "підсвідомість", "надсвідомість". Всі написані "наукові" праці з цього приводу в принципі можна  розглядати як "обгрунтоване" заспокоєння власного нерозуміння дійсності, ніж її з"ясування. Все це прояви сприйняття дійсності за умови і втраченого, і не набутого стану буття свідомості, яке здійснюється поза тіла. З точки зору цього буття не є принциповим, повертається воно в те ж саме тіло, чи втілюється в нову форму, стан якого інколи проривається крізь тілесну замкненість людської узвичаєної нині свідомості під час так званого "сну" і який манить та лякає їх думками та фантазіями про "смерть", коли вони перейдут у стан "покійника". В цьому розумінні "технологія клонування людей", як безсмертя тіла за умови втілення в нього не зрозуміло якої сутності , є таким "науковим досягненням"... що не просто смішно, а Біс-умно смішно про це думати. Це скидається на дбайливе оволодіння процесом прасування з метою надання пристойного вигляду старому "вихідному" костюму в той самий момент, коли у власному домі здійнялася пожежа, у якій уже гинуть власні діти і сам ти майже позбавлений можливості врятуватися від вогню. Подібні наукові "досягнення" у прояві "геної інженерії" можна сприймати по-різному. Нам це "досягнення" здається проявом достигнення того рівня дебілізму, який практично може класифікуватись як ідіотизм в усталеній формі. Втім, як знамо, "Песнь 10-я. Из сего зерна: блажен муж, иже в премудрости умрет...":

                Всякому городу нрав и права;
                Всяка имеет свой ум голова...

Саме людська форма існування за суттю своєю дозволяє (їй притаманна ця властивість) виявити повноту буття в усвідомленому стані. Тобто стані, коли тіло нерухоме, покійне - не є "стон разума,порождающий чудовища", а станом, у якому свідомість у прояві "душі", як світдоума сутьність польового значення, що була втілена при народжені, не спить, а вилітає, випромінюється, відділяючись від тіла, і отримує цим здатність до дієвого руху в іншій формі. Практично в формі польової сутності свідомості -  сутьнести світдоумонести - в стані "душі" поза тілом. Поняття "душа", як певний стан буття свідомості, тісно пов"язане із розумінням поняття Дух, і, в той же час, вказує на  його тілесне проявлення, тобто наявності буття свідомості в поєднанні із тілом. В цьому розумінні, тіло є не що інше як певна форма, в яку втілюється завдяки її придатності для існування певна свідомість у формі польової сутності, набуваючи цим стан душі. Нам здається таке розуміння очевидним. Хоча... у кожного свої причини і свої предмети, для віднесення їх до поняття "ідіотизм".

Тому поняття Воза Дух означає не тільки те, про що говорилося вище, що називається словом "воздух", воно не вичерпується простим співставленням декількох слів. Навіть таких, що сприймаються як щось нове, хоча і в силу втрати пам"яті, а не в силу розвитку Розуму. Неначе сліпі в своїй гордині "наукової, академічної" думки люди борсаються в снах своїх забутих давніх знань, насолоджуючись "Сизіфовою працею". Все це вказує на втрату розуміння і, відповідно, володіння станом повноти буття свідомості. Коли світ-до-умо-суть фактично одночасно має здатність і вільно володіє можливостями свого буття поза тілом і в його оболонці. Певною мірою можливість за власною волею обирати перебування в тій чи іншій формі буття світдоумосуті, можна порівняти зі зміною одягу в залежності від погодних, або кліматичних умов. Чи щось на зразок скафандрів, які зараз одягають водолази, пожежники, чи космонавти, щоб проникнути в інше, незвичне нам, середовище існування.

В зв"язку з цим, відзначимо: не випадково говорились слова, що все необхідне людині існує в ній же самій.

В дійсності, люди повинні не "спати", а, звільнившись від тілесної форми, ніби знявши "скафандр"-оболонку тілесного прояву, набувати стану вільного буття сутності своєї світдоумосуті. Зрозуміло, що за умови навчання цьому стану повноти буття, оволодіння ним і усвідомлення його станом як звичного явища, як звичного життя-буття, стан покійності тіла, покинутості тіла вимагатиме іншого розуміння, ніж в плані поняття "покійник" і т.ін.

Як передчуття можливості буття в світ-дум-О-суті, є знайомі багатьом людям відчуття і прояви стану свідомості, які все ще трактуються, за звичкою, "дивний сон". Тобто, коли "спиш", але це не сон, бо залишаються в пам’яті не тільки образи іншої яскравості та чіткості, але і відчуття, як злітав – і чомусь ногами вперед, хоч тіло залишалось внизу, це зразу було зрозуміло і, навіть, міг бачити,- як тебе виносило через вікно, потім наче пірнаєш в зорі, а потім… Хоча це ніби був і сон, але ж в пам’яті зберігаються навіть відчуття, що ти не прокидався, а дійсно, падаючи з якоїсь висоти, через якесь запаморочення, саме приземляєшся і приходиш до тями вже в тілі. Наче приземлився у власне тіло, звідкись повернувшись… Оці уявлення, знайомі в той чи інший спосіб більшості людей, є як певні передчуття усвідомлення реальності, яку люди не сприймають за таку. Для їхньої свідомості продовжує на межі реальності – сну(тобто нереальності) балансувати усвідомлення дійсної можливості і здатності існувати в стані повноти буття світдумОсуті, коли тіло, як біологічна форма перебуває то в стані життя-руху,"бадьорості", то у покійному стані буття-руху. За умови переходу з одного стану в другий за власною волею і необхідністю, фактично в будь який момент.

 І все ніяк не стають зрозумілими давні і відомі слова про те, що звичний людям навколишній світ, що сприймається як дійсність, є насправді лише відображення дійсності. Про те, що повнота дійсності звузилась для людей до розуміння лише однієї форми буття, а всі інші "оселі Отця Мого" втрачені ними. Про те, що якщо розбудити дух, то він отримає здатність повернутись до тієї повноти буття, яка існує в дійсності, але якою не володіють люди. Розбудити дух аби не спала душа. Слова "оселі Царства Небесного" сприймаються ними, як і тисячі років тому, як щось нереально-містичне,незвичне,невідоме і відлякуюче. Оскільки буття вони продовжують звично усвідомлювати лише як земне життя, розподіляючи його на стан бадьорості (денний період) та відпочинку (нічний період). Не розуміючи, не володіють можливостями цілісно-дійсного стану буття-життя, яке притамане самій їх формі існування (межевої, пограничної форми існування), якщо не порушена рівновага, збалансованість. Саме така форма межевого існування зумовлює безмежність можливостей, тобто необмеженість в принципі. З точки зору людської свідомості навіть сучасного рівня, не кажучи про покоління людей давньої відомої нам історії. Хоча обмеженість можлива, і сама історія демострує це ще й понині. Обмеженість в полоні плоті, коли світдумосуть проявлюється у формі призвичаєної "нормальної"свідомості. Коли розірван інформаційний зв’язок сприйняття різних станів буття. Обмеженність станом плоті є зведення світдоумосуті від стану буття-життя в стан свідомості життя-небуття, хоча принципово для людства, як форми Розуму, і втрата стану плоті-життя, тобто вихід до єдиного стану буття, можна трактувати, як певний прояв обмеженості можливостей існування світдумОсуті.

Саме розкрити, зрозуміти, оволодіти, навчитись, як вчаться ходити чи плавати, стану буття покійного тіла, досягти такого рівня свідомості, духовності, за якого такий стан є звичним як невід’ємна сутьність людського життя-буття, яке згодом сягне рівня буття-життя – ось про яке навчання, так уявляється нині, йтиме мова. Тоді існуюча поза людським усвідомленням реальність стане дійсністю, а дійсність набуде світдоумОсуті реальності.

Чому йдеться, як про необхідну умову, про "розвиток духовності людей"? Що під цим розуміється? Кількість книжок, які кожний за час свого "бадьорого" стану життя-небуття повинен прочитати, чи череда художніх виставок або спектаклів, які необхідно побачити, чи гуманітарні дисципліни, які кожному треба вивчити, аби скласти екзамен? Погоння за подібним духовним розвитком скоріше є не "розвитком духовності, а зосередження та заняття своєї свідомості вторинними проявами, які не стільки наближують, скільки відволікають більшою мірою саме від духовного розвитку. Многознаніє не є ще достатньою умовою розуміння дійсності. Як не можна навчитись плавати, не ступивши у воду, де тіло і м’язи призвичаються до відповідного стану, який потребує відповідної ж роботи тих же м’язів тіла, серця, органів дихання, так не можна осягнути стихію буття, не розвинувши потрібних для цього "органів", не оволодівши його певним психофізіологічним механізмом, не засвоївши звичок вияву світдоумосуті життя-буття, подібно до того як засвоється звичка плисти у воді.

Розвиток духовності передбачає насамперед дію, яка аналогічна "входженню у воду" перед тим, як почати вчитись "плавати". Таке "входження" передбачає певний розвиток фізичного стану тіла, певну підготовку його ще до води. Виходячи з цієї аналогії, можно говорити про досягнення того стану духу, коли повнота буття "душі" усвідомлюється кожною людиною, як Свято Духу. Своєї душі в спільності з іншими душами спочатку у втіленому стані. Певною мірою ми спробували відобразити той процес біологічного механізму, який зумовлює, за нашою аналогією, підвищення рівня "води", заглиблення у "водну стихію". Коли хочеш-не- хочеш, вмієш-не-вмієш – а треба буде плисти або тонути. Це ті процеси, які зумовлюють певні зміни психофізіологічного стану людей через суто біологічний механізм, що вже відбувається.Але якщо все це буде сприйматись як "хвороба", як "ненормальний стан" людей, це виллється в стихійне суспільне явище, коли в рамках старої "нормальності" жити вже буде не можливо, а нова "нормальність" ще не буде сприйматись як хоча б знайома, якщо не звична реальність. Виникне вир подій, до яких не будуть підготовлені люди. Тому, пригадавши уявлення про Утішителя, можно говорити, що Він буде вчити "літати", вчити жити у стані звільненого від тіла буття-русі через оволодіння і усвідомлення відповідного стану тіла і духу-душі. Тобто відповідного психофізичного стану людського буття-життя.

Хоча, якщо хтось чекає Учителя, в розумінні… В самому слові "утішитель" наявна сутність цього розуміння. Проте, як добре відомо всім, навчитись може только той, хто сам бажає вчитись… Тому говорячи про Утішителя, слід мати на увазі ще одну можливу словоформу цього поняття – Розрадник. Нагадаємо також і словоформу Паракліт, що відома як варіант цього поняття, взятий з грецької мови. Всі ці словоформи разом з іномовними словами, які означають це поняття, взаємодоповнюють і висвітлюють різні грані того уявлення, що зумовлює розуміння явища, яке свого часу Учитель окреслив тим, кого називав своїми учнями, словами: "Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує – казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє, через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить"(Єв.Ів.16.12-15).

Дух Свята, Дух правди, який "попровадить до цілої правди", для осягнення повноти буття. Але якщо комусь під словом Свято уявляється дні незайняті працею, "праздники души", з піснями-танцями "под пьяный говор мужиков", то йому навряд чи зрозуміти, при чому тут Свято Духа , а не Святий Дух,- бо він по-своєму зацікавленний у затуманненому, запамороченому стані свідомості. Бо, дійсно, такий розум тільки тоді може похизуватись "незрозумілістю" своєї душі, коли намагається зосередитись і вгадати втаємничену суть Святого Духу в церкві, коли, прокинувшись під кабаком, дух похмілля особливо мучить спраглу його душу…

Хотілось би, щоб наведене вище розглядалось не як вже осягнута істина, а як певне висвітлення напрямку пошуку істини. Наші міркування, можливо дозволять певною мірою зрозуміти, що розглядаючи начебто абстрактні, "теоретичні" узагальнення, можно за тією ж логікою мислення розв’язувати різні конкретні життєві питання. І беремось стверджувати, що взагалі всі питання, які традиційно сприймаються буденним життям як "сложные" (коли людина має в голові ложні уявлення, світ сприймається через сі ложні поняття), можуть бути розв’язані в такий спосіб. Хоча це не означає, що хтось один спроможений зробити це за всіх. Якщо хтось чекає такого "Учителя", то – дарма. Лише узагальнена, суспільна, злагоджена взаємодія за умови взаєморозуміння дозволить досягти стану Свята Духа. Саме організація такої спільності народу Країни уявляється нам найголовнішим і першочерговим питанням і завданням, як пробудження національного самоусвідомлення і його становленнями через визначення вісі такого напрямку.

Виходячи зі збереженого в пам’яті тої сили крові, яка надихалась в тяжкі доленосні часи нашого народу чуттям Свята Духа і краплинкою якої ми уособлюємся нині самі, хочемо проВозголосити в надії на сили нашого народного козацького духу:  Хай, Гетамане! Хай, Буде!

            Шануймось, браття, Бо’  на варті Того:

            Там, де злагода  –  там перемога

email: mykola@mykola.com

Copyright © 1999-2007 (7507-7515)