Форум

Архів

О.Бердник

М.Пономаренко

І.Каганець

Г.Пінчук

В.Іваненко

Є.Чорний

Л.Рубан

Н.Кобза

Р.Клин

ДоДатки

ОРІЯНСТВО

Українська Духовна Мудрість

Стаття  1.4

Синдром "затюканого Апостола", щось на зразок людини, яку ошукали шахраї, а потім "високі інстанції" зробили особою з "лейбою" - "человек без определенного места жительства", тобто БОМЖ. БОЖЕ, подивімось у дзеркало… Дзеркало власної душі і… якщо пика крива, то чого галасувати- козакувати, але якщо ми… Бо ж козак то не шаровари, шабля, оселедець, козак - то стан душі та розуму, а в яке він вбрання зодягнений у певний момент часу-буття, то вже як випало. Чи у смокінгу, чи в кайданах. Чи як йому самому собі до вподоби, щоб не тисло та не муляло ніде, тоді вільно все буде. Задовільно Бож буде - з аду вільно. Самодостатність не гідна, а до вподоби самодостатності і козака Мамая, і козака Голоти, і… Бо ж козацька самодостатність до вподоби душі, а душа до вподоби самодостатності козацькій.

Розуміючи, що такий стан нашого інтелектуального життя склався завдяки "дбайливим рукам" та "вченим головам" протягом багатьох століть розвитку так званої індоєвропейської цивілізації, тобто що це є результат історично достатньо сталого психологічного настрою як певної установки, ми не вбачаємо потреби ні доводити будь-кому, ні отримувати від когось підтвердження того, хто ми є.

Проголошуючи відповідне нашому інтелектуальному рівню розуміння дійсності, ми будемо опиратись як на факт на  очевидність того, про що піде мова, завдяки розумінню значення самих слів нашої рідної, вкр'аїнської мови. Саме ця самодостатність дозволяє стверджувати, що для нас немає ні необхідності, ні потреби переконувати ні себе, ні інших. Не тої мети-цілі наша Мова. Ми знаємо, бо це очевидно із самого Слова. Ті, хто нас не розуміє, то справа їхнього розуму, а не нашого Слова. Який сенс в такому випадку мірятись, хто розумніший, мудріший. Ми знаємо своє Слово і знаємо, чому його нам нині достатньо. Вони мають своє Слово, мо' й їм цього достатньо – хіба нам до цього є діло, чи нема у нас пильнішої справи?

"Дурні та гордії ми люди…" – думається, зрозуміло, що ці слова стосуються не тільки людей нашої Країни. Хоча те, що сказані вони Кобзарем саме на нашій, нам рідній по крові-мові, означає, що вони спрямовані насамперед саме нам. (Тим, хто знає і не сумнівається, що то є його рідна, а тому і найкраща мова. Не в розумінні порівняння з будь-якою іншою, а найкраща – бо ж рідна. Кому рідне інша, то хай йому вона і буде найкраща, нема чого тут сперечатись.)

Чому так це, що не тільки для нас, але в первинності своїй саме нам – постараємось з'ясувати, оскільки це дає певне розуміння проблеми про "гордіїв вузол" сучасного буття, не розв'язавши якого, людям не розв’язати й питання духовності, яку визначаємо як Орійська духовність.

Не заглиблюючись в пояснення стосовно нами прийнятої термінологічної форми "Орійський" та порівняння із нині більш "науково" розповсюдженою серед людського загалу формою "арійський" як і з'ясування, який із сучасних народів найбільше уособлює в собі сутність самої історичної лінії такого напрямку руху духовності, зазначимо, що визначення Орійська духовність виправдана саме історично. Саме її застосування для з'ясування того, що то є "духовність загальнолюдського значення", і в якій якості це слід розуміти, зумовлює не тільки спроможність, але й  раціональність існування поняття Орійська ідеологія.

Говорячи "ідеологія", ми хочемо наголосити, що настала мить, коли повнота розуміння і усвідомлення ідеї буття в його дійсній повноті стає визначальним у доборі(!)виборі дороги серед напрямків подальшого розвитку людства. Ми вважаєм, що поняття Орійська ідеологія є вичерпне для нинішньої миттєвості в розумінні нашої національної ідеології. Але чи є воно таким для інших народів та націй, чи Орійська ідеологія як термін-визначення є лише певне волокно поруч із іншими , які у своєму сплетінні складають вже всю точність напрямку всієї повноти загальнолюдської ідеї повного буття, чи взагалі протирічить або протистоїть ідеї  людей певної групи, народу, групи народів тощо – це питання поки що виходить за рамки нашої національної свідомості. Маючи на меті усвідомлення своєї національної ідеології як частини того, що виголошується в слові Орійська, ми прагнемо висвітлити певні риси, що зумовлюють і характеризують цей напрямок розвитку як  ідеї буття. В зв'язку з цим і звертаєм увагу на питання Орійської духовності, які вбачаються нам зараз важливими. Оскількі поняття духовності в той чи інший спосіб переплетене з питанням національної свідомості для будь-якого народу, то торкаючись їх, ми поки що хочемо утриматись лише на цьому, як на певних орієнтирах. І для обгрунтування цього, наслідуючи певну традицію доведення теорем, застосуєм метод за формулою: доведення очевидне.

Виходячи з розуміння, що мова для будь-якого народу є одним із головних визначальних факторів національної свідомості, тобто чинників того, що зветься "духом народу", очевидним є й таке. Якщо опиратись на існуючі в народній пам'яті слова-поняття, уявлення не про "аріїв", а саме про Оріїв, Орачів, як і слова Орати або Оре, Оранка і подібне, не потребує особливих пояснень для людей, національна свідомость яких грунтується на українській мові, щоб принципово визначити головну сутність цих слів, про кого та про що ними мовиться. І в чому сутність, яка об’єднує всі ці слова. То не образа "білокурої супербестії", а ідея хліборобства, як народна ідеологія принципу праце-буття, яка несе в собі загальну ідею буття: засіяти зерно , зростити-доглянути плід-колос і через утримання муки завдяки власній насназі та старання мати власний хліб достатку !

В цьому розумінні поняття Орачі не є тотожнє поняттю "землепашцы". (Не кажучи вже про образ у свідомості розсіяних народів щодо "арійці", як непереможні вояки, кочівники, що на стрімких конях…). БО' "вспахать землю-матушку", то ще зовсім не означає не те, що мати – хліба, а й чи буде хоч колос. В той же час зОрати землю є означення дії, яка зумовлює розуміння єдності зерна-колоса-хліба не тільки на рівні понять сільскогосподарської продукції харчування.

Пригадаємо слово ОР - ім'я-поняття одного з первісних БОгів, який уособлював головний прояв Вишньої Сили в житті людей Слова, за часів, які ховаються в імлі століть для нашого усвідомлення, призвичаєного до сучасного рівня "науковоприйнятого" трактування історії народів. "Велесова книга" зберігає в собі пам’ять людей-Слова про Ора як Бога світла, Батька Кия. Можливо, люди, які не знають і не розуміють української мови, не вбачають очевидного зв'язку між словами-поняттями, які ми наводимо. Нам же, маючи сучасний досвід світосприйняття та світогляду, не складе труднощів уявити, що саме від поняття Ор, в розумінні прояву верховного Бога, зродились, як похідні слова--розвиток мислення, поняття "орати землю", "порати худобу". А слова: орачі (Ор-очі) - ті, хто працює на землі і доглядає за розвитком подій процесу (сучас. Технологія) від початку до кінцевого результату ; орії – з народу, для якого ОР є головуючий, очолюючий прояв Вишнього. Бо існує відповідний культ такого дерева як вишньа, можливо, декому краще відоме під назвою "сакура".

Повніше розкриття сутності того розуміння людей-Орійан (осучаснена форма: Оріян), що уособлювалось для них в понятті ОР, можна з'ясувати із слів, які сформувались в подальшому розвитку мови людей від цього слова-поняття і які відображають своїм походженням певне розкриття його першооснови-цілісності. Через них можно побачити і зрозуміти прояв характеру самого поняття-образу Ора. Побачити(!) розуміння Слова! Нині люди досягли здатності вже навіть на такому рівні, в такий спосіб усвідомлювати інформацію. Здатні побачити звук . Не кажучи вже про чуття Слова, через почути і зрозуміти.

Наведемо лише деякі слова-значення, важливі з огляду на подальші міркування. Вслухаємось – БО' ми все таки ж слов'яні – та вдивимось у слова: "гумор" (інша форма: "юмор"), "умора", "уморити". Не заглиблюючись в загальноприйняті лінгвістичні пояснення щодо традиції в українській мові з'яви звука "г" на початку слів у певних випадках, не вдаючись до роз'яснень про йотовані голосні, крім наведення очевидного варіанту іншої орфографії "йумор", як і в деталізування змісту слова "уморив", що заключає в собі знання про стан, який досягається або наступає  від голоду обо від сміху , і якому відповідає більш осучаснена форма-слово "умер", що зрозуміло є похідне  вже від "умора". Похідне слово-значення "умер" є вияв словотворення людей, що втратили в своїй пам"яті розуміння поняття-вислову: Ум Ора, Ом Ора. В зв'язку із Ким, чому і усвідомлення чого наші прадіди ще говорили: ум Ора.

Ум ОРА – із розумінням всього попереднього, передає уявлення про той стан ума, коли свідомість радіє у своєму бутті , коли веселість є її проявлення у виявленні і виявлення у праявленні. І цей стан усвідомлювався людьми Слова , тобто ті, що мали і знали Слова, як стан, в якому перебуває, саме перебуває, головна особа Вишньої Сили. Припинення життя в понятті біологічного існування кожної окремої людини розумілось як перехід до буття в стан Ум-Ора.

Думається, що з'ясування, в яких мовах і через які слова поняття Ор набувало того чи іншого характеру розуміння, попри все може стати засобом виявлення поняття Орійської духовності для іншомовних народів нашого світу. За методологією понятійного розкриття Слова, як явища природи. Втім нас нині цікавить це, головним чином, стосовно нашої національної свідомості. Подібне пригадування слова-поняття Ор дозволяє по-іншому почути і побачити досить зараз поширений варіант назви країни як "Артанія,Араттанія", що тягнеться слідом за гніздовим словом "арії", як назви народу. Місцерозташування її на Землі різні вчені знаходять кожен по своєму. А більшість взагалі не бачать їй місця. Проте в книзі "Міфи та легенди давньої України" С.Плачинди поняття Оріана наводиться як першоназва Вкраїни. В даному випадку ми не розглядаємо питання географічного плину, нас цікавить плин духовного стану людей. Втім значення вза"ємозвязку і відповідності одного з іншим - також із розряду очевидних явищ. Навіть на рівні диму вітчизни, що нам миліший від пахощів яких завгодно інших земель…

Країна Ора, страна-сторона Ора є Ора-стан. Очевидно: ця форма дає зрозуміти, що назва Орстан (пізніший варіант Орастанія) несе в собі не лише визначення територіального місцепроживання того народу, який визнавав Ора очолюючим проявом Вишніх Сил. В ній присутнє і означення, що на землі ( що не може бути не ув'язаним, що і - від землі) цього краю йде шанування як прояву найвищого стану свідомості для будь-кого з сущих людей саме те, що найбільше, найповніше, найцілісніше відповідає Ора-стан. Наше сучасне слово "стан" і понині містить в собі таке очевидне подвійне значення . Ми лише доторкнулись до певних ознак поняття ОР з тим, щоб показати, чому за історичною традицією нашої мови, тобто згідно з нашою національною свідомістю, ми застосовуєм саме таку слово-форму: Орійський. Вважаючи необхідним поновити традицію розуміння-застосування, коли на рівні очевидності подібні слова наголошуються писанням з великої літери. Коли сучасні слово-форми беруть свої витоки або несуть в собі сутьність рівня, який є ОР. Хоча… "Усі Слова колись були Богами…" (В.Осипчук "Вістина").

Як вже зазначалось, ми і не планували проводити детальний аналіз подібних слів, як і не вбачаємо для себе предмета для з'ясування чи пак діскусій: чи був такий народ взагалі, де його прарідний край-стан був і куди він "розтанув" в історії плину людства, в її нинішньо прийнятому "науковому" варіанті трактування. Проте звернемо увагу на слідуючу можливість трансформації слів, а отже і понять. Говорячи про визначення назви країни цього народу у формі Ора- стан, Ор- стан, в більш сучасному вигляді можно застосувати форму Ор-країна. Враховуючи все те нагромадження пояснень щодо поняття Україна, які відомі нині в усій заплутаності трактувань, можливо це буде пояснення, чому ми майже скрізь до цього використовували хоча і сучасну, але менше вживаєму форму Вкраїна. Підкреслюючи цим, що в сучасній прийнятій офіційно формі назви нашої країни практично відсутня власна назва, а є лише поняття-визначення Країни. Тому говорячи нині Країна(Вкраїна), ми звертаємо увагу, що розуміємо під цим Ора-країну.

Подібне нам уявляється одним із проявів того, що для сучасного історичного стану слід визнати як  Гордіїв вузол. Що то за вузол, який прибрав собі означення гордієвого, мабуть слід нагадати. Першочерговим для нас є поки що не те, як його "розв'язав" Олександр Македонський мірою своїх здібностей - мечем. А те, що цар Фрігії Гордій цим вузлом з'єднав ярмо до дишла колісниці. ОРакул передрік, що той, хто розплутає цей вузол повинен стати володарем Аз-її.

В чому розгадка ро-се-Гад-ка для того, хто хоче ро-се-плутати цей вузол?

Вона до певної міри нашої нинішньої глибини, а краще сказати Глупини нашого нинішнього розуміння очевидна. Але пам'ятаючи заповіт корифея української математики професора- "дідуся" Бондаренка, який радіючи разом-обопільно з діточками, що він вчить, а вони вчаться від нього глибини математики у відповідності до застосовуваного відомим фізиком-теоретиком Ландау методом доведення за принципом: "Доведення: доведення очевидне", - про те, що як любив часто повторювати при подібному доведенні "дідусь" : " А якщо кому оче не видно, то нехай книжки розумні читає! О!" - ми звертаєм увагу, що… Очевидність, яку ми наведемо далі, має зараз для нас самих значення як результат вірний лише в першому наближенні.

Нам уявляється очевидна втаємничена сутність "гордієвого вузла", як образу принципу взаємозв'язку і, водночас, взаємосплетіння  інтересів різних народів одної землі-краю, за умови тієї  гордині, коли культивується ідея визначення верховенства одного народу над усіма іншими. І національні свідомості різних, практично всіх, народів сповнені духом гордині по відношенню до " їх Богом не обраних" всіх інших людей та народів аби довести свою зверхність над всіма. Кожний, практично, народ в дусі своєму національному має втаємничене уявлення про того свого провідника їх великої місії, із з'явленням якого… Вони усі в своєму народі-коло опанують знанням втаємниченим, а всі інші люди-народи впадуть на коліна дякуючи  їм-усім , за ї х кровного Бога, який всіх "на конец" одарив щастям у відповідності до… Але коло втаємничених при цьому має своє "надбытное" існування, пануючи над подальшим життям. Специфічне дуже коло-кодло, щось на зразок відомих реклам-навіювань про напій "кока-кола" посеред всіх інших напоїв.

Саме цей гординський дух, який собою насичує все, а просякуючи все собою, сам насичується ще повніше гордістю окремих особистостей, в сплетінні інтересів людей різних національностей породжує стан "гордієвого вузла". Вузла гордині, коли всі народи в той чи інший спосіб надихаються значимістю своєї виняткової, хоча і їм самим не відомої, але все ж існуючої бо є ж і такий, і такий, і ще й ось такусінькі прояви, що підтверджують, що за ними втаємничено щось… Ото і буде їх "історичною роллю" з метою "ощасливити, облагодіяти" в усіх усюдах і місцях, на площах і на цвинтарях усіх людей- оцих лядей. Виходячи із свого "надбытного" розуміння загального ладу та гатунку. Історія людства вже знала і все ще знає різні способи розв’язання цієї проблеми панування одного над усім світом в різних проявах та масштабах. Особиста та національна гордість, яка знає різні форми обгрунтування і демострації своєї виняткової значимості і відповідності такої "ролі". Визнаного "божим промислом".

Те, що складає національні інтереси і визначає собою національну гордість-самодостатність, уявляється зв'язками, які не тільки об'єднують певну кількість людей на певній території. Воно в своєму сп-літаю-чому (сплітаючому) об'єднанні людей повинно дати те, що буде більшою мірою відповідати буттю світу обопільності (обопільність,спільність). Для об'єднання, яке розуміється обопільністю задовільного Розуму, кожний народ і нація виступає певною окремою одиницею-спільністю. Сучасний мир людства-лядства, який створився за ті тисячоліття, що ми маєм можливість в менш-більш усвідомленом вигляді осягати нині, можна охаректиризувати тим, що національні інтересі наповнюючись гордістю, переродились в національну гординю. Гордість національна, як самодостатнє відчуття власної сили-гідності, прийняла забарвлення національної гордині щодо власної гідності. Питання: в який мірі, менше чи більше це властиво тому чи іншому народу і, відповідно, тій чи іншій особистості,- не є принципове в даному випадку. Як і з'ясування того, хто перший серед народів почав це робити по відношенню до інших.

Природа має ще один прояв сплетіння у такий "нерозв'язний" вузол, що можна теж розглядати як прояв "гордієвого вузла", в який люди потрапили ще за часів пращурів своїх. Відомо, що серед щурів виникає хоч і надзвичайно рідко утворення-об'єднання з трьох чи більше особин, яке прийнято визначати-називати в народі "щурячий король". Коли знаходячись в кублі у обмеженому, ущемленому стані, щури випадково так переплітають і зав'язують у вузол свої хвости, що вже не можуть звільнитись одне від одного. Таке з'єднання через подібний вузол і називається "щурячий король". Оскільки потрапивши в нього, починаючи з двох-трьох і більше, щури практично втрачають здатність рухатись в якомусь напрямку в будь-яку сторону через взаємний спротив і неузгодженість дій. Завдяки певному твариному рефлексу інші щури починають приносити їм їжу і годувати. Думається, цей характер відносин на рівні інстинкту надав можливості визначити такий стан щурів як "королевський". Зв'язані хвостами в один вузол, який не здатні самі розв'язати, не зрушуючись з одного місця в кублі, вони наче панують над іншими окремими щурами. З’являється такий собі три- чи більшликий "король-божок", що в усі боки повернений ненажерливим писком одного із "королівських" щурів. Дволикі "королі-щури", хоча і трапляються, але мабуть, швидше роз'єднуються завдяки конусній формі хвостів і смиканню в різні бокии.

Уявляеться, що образ "король-щури" починаючи вже з трійки найточніше передає, що собою в інших формах і проявах є ідея "месіанського промислу Божого" якогось народу над іншими всіма людьми, коли народів з такою "вдачою" в одну Трою не вмістиш. Образ ідеї утворення і порядку, і ладу, і змісту, і радості існування як "обраних", так і щодо "розсіяних" народів. В розумінні, що сила національних почуттів у прояві національної гордості, огорнутої забарвленістю гордині окремих осіб-націо, є ті "хвости", якими всі зв'язані в одне кубло-вузлолюдність. Ця вузлолюдність і втаємничина за образом "гордієвого вузла".

Уявлення людей про "неможливість" розв’язання гордієвого вузла проблем самого буття людства – є свідчення, що їх сучасний рівень свідомості і духовності принципово має той же рівень, що й у пращурів людства. При цьому давнє намагання людства пояснити проблематику вузловості свого існування в рамках стану існування як "життя-небуття" через суто економічні стосунки, які тільки єдино і повинні визначати зв'язки як між народами-державами, так і окремими людьми, є по суті намагання навіяти думку, що національні "хвости" мають своє природнє утворення лише із шкіри, де за окремими волосинками "шерсті" слід розуміти, якщо не кожну конкретну людину-особистість, то принаймі на рівні утворення під назвою "сім'я-ячейка суспільства". Таке чисто "шкурне" розуміння питання життя ніби дозволяє думати, що якщо, образно кажучи, добре почистити "шкурку" від різних нашарувань (ідеологічного, політичного , що вже принципово зв'язано з  духовністю ) , "змастити" духовною амброзією та "розпушити-причесати" відповідним гребінцем, тим блискучішою, шовковистішою ставатиме "шерсть"-людство.Доведення хибності такої логіки– оче!видне.

Можна сказати, що дехто зацікавлений у навіюванні такого сприйняття світу в силу певних самонавіювань. Проте зрозуміло, що економічні інтереси в понятті зв'язуючої сутності національних інтересів, через які визначається зв'язок та об'єднання народів і держав у певну спільність, є лише "шкірою" в цьому "хвості". І людські долі в ньому не волосинки "шерстинки", а та плоть завдяки якій і утворився пращурський гординський вузол від духу національної гордості як радості-достоїнства. Дух, який з'єднує в єдиний вузол людей певної національності з метою утворення "цісарського народу", і в якому не важко побачити, що саме він є шерстю звіриною, яка покриває всіх і вся, стверджуючи в людстві людинозвіра.

Дух гордині, який звично сприймається як дух національної єдності з тим чи іншим визначенням особливості, що наповнює відчуттям зверхності і "внутрішні структури" і "шкіру", посилюючи звірино-шерсть в людській духовності, в усіх "хвостах" національно-державних інтересів. Що нині вже можна розгледіти як вузол гординський або Гордіїв вузол. Тому і були ще коли сказані Тарасом Шевченком слова: "Дурні та гордії ми люди…" Та наче ніхто їх не чув і не знає, про що вони.

Можливі декілька варіантів розв'язання вузла проблем сучасного людства для звільнення від нього і здійснення еволюційного руху, про біологічній характер якого йшлася вище мова. Ми не збираємось розглядати всі можливі варіанти "меча" історії. Хоча б тому, що, за нашими уявленнями, немає жодного народу, який був би в дійсності зацікавлений в такому "кесаревому розтині" (хоча варіант уявної зацікавленості простежується в  побутуючих і розхожих варіаціях типу "арійська раса" або "жидо-масонство", "самурайський дух" тощо). Ті, хто уявляють, що "хвости", якими всі пов'язані одне з одним, є наче паси із однієї шкіри "економічно вигідних або ні взаємин і стосунків", чим можна наче батагом вправляти, то… Якщо справа дійде до "хірургічного" втручання, кожний сам відчує, що у нього буде "відтинатись", і боляче те йому чи ні. То буде тоді його особисте питання і, як кажуть в таких випадках, бог вам на поміч.

Нас принципово цікавить можливість розв'язання того з'єднуючого сучасне людство вузла, який утворює спільність клубка, в якому всі кусають одне одного – хто ділом, хто словом, хто подумки – в сплетінні  кубла , вирізняючи "своїх" та "чужих", "ворогів" та "друзів" і т.п. дуальності-дура-реальності. Оскільки не можливо уявити, що хтось, і ми в тому числі, звільниться від сучасного "вузла проблем людства" сам по собі. Хіба що хтось замість свого національного "хвоста-гордості" в той "вузол хвостів" заплів своє волосся-косу на голові. І все, що іншим до "одного" місця їм припадало до "іншого". Не вдаючись в деталізацію образів, зазначемо, що нам необхідно через свою національну свідомість, завдяки самоусвідомленню, насамперед… з'ясувати, що для нас являє собою такий "хвіст" і де він знаходиться. Саме "і де він" - є першочергове завдання нашої сучасної національної ідеї . Бо тоді вже трохи спокійніше можна буде говорити про другу сторону ідеї - і де Я знаходжусь, розуміючи під "я" не тільки нашу націю. Тільки тоді ми краще почуємо голоси здорових глуздів інших народів, а вони наш… Вже тоді буде можливо визначати, наскілько наша Орійська ідея відповідає їх національним уявленням чи ідеям. І чому свою національну ідею  ми визначаєм через ОРА, в зв"язку з якими і духовними, і розумовими, і біологічними загальнолюдьськими особливостями (хоча це потребує значно грунтовнішого сучасного наукового дослідження)…І що в дійсності означає слово глузд.

Кажучи про шерстяний характер духу гординського, через який утворився той Гордіїв вузол, який клубок червоної нитки Аріадни затягнув у "нерозплутуване" кубло звіриної вдачі людей, ми ще раз хочемо нагадати про який лабіринт і про якого Мінотавра говорилось різними-грізними багатьма та многими. Тому, що для різних вимірів він має різні якості, проте залишається скрізь тим, що уявляється-уособлюється поняттям "Лабіринт Мінотавра". Для окремої людини то є лабіринт свідомості, в якому треба здолати самому в собі звіролюдину. Тому червоною ниткою в цьому подвигу розуму є Слово. А клубком, який треба взяти з собою, йдучи в лабіринт власної свідомості, є для кожної особистості рідна мова. Ми спеціально поки що фіксуємо увагу на рівні конкретної особистості, бо це – найголовніше зараз для Країни. Хоча і на суспільному, національному рівні все це наявне по-своєму.

Тільки завдяки такому методу гуманізації знань і можна без кесарівського–"хірургічного" втручання звільнити свій дух від звіриної вовни. І тоді гординська духовність перевтілиться в Орійську духовність. Існують і вже відомі засоби і переусвідомлення, і розплутування вовняного клубка через розв?язання вузла і вузликів, і посилення духовності людей і людства в цілому. Ні про які принципово нові методи та засоби "очищення" та "підйому" духовності не може бути мови. Розуміючи багатомірність цього процесу, ми не збираємось нікого до чогось закликати. Людство має досвід багатьох закликів, які, преломлені через людські ж уми, просякнуті гординським духом, призводили до наслідків не звільнення, а ще більшого обплутування.

Приклад Олександра Македонського дає підстави наголосити на потребі поміркованості для всіх дій у відповідності до тих подій, що відбуваються. Тільки в такому разі можна думати про розплутування "гордієвого вузла" людства для звільнення від цих пут Духу Людства, що є необхідною умовою для духовного розвитку людей до стану Орійської духовності.

Для з'ясування оріентирів руху до того, що розуміється під словами Орійська духовність, звернемось до Слова нашої мови, яке є провідною ниткою для нашої свідомості. Можливо, це дозволить зрозуміти в чому вбачаємо відміність від загальноприйнятих уявлень про розвиток духовності, хоча вони не є принципово новими. Їх новизна хіба лиш в тому, що ми їх забули, наче втратили з пам'яті. При всій нібито абстрактності цих понять, за ними стоять цілком реальні і конкретні події, явища, які вимагають здійснення конкретних і реальних заходів і зусиль. Втім зараз ми спроможні лише в загальних рисах окреслити той процес історичного розвитку, який відбувається і набирає сили.

Говорячи про духовність, яка може набути значення Орійської, ми зазначаємо: поняття Свято Духа є одним із тих, що має зв’язок із суттю поняття ОР. Для тих, хто розуміє нашу мову не потрібно пояснень, що означає слово "свято". Але який стан буття визначає собою поняття "Свято Духа" в розумінні духовності народу – це напрямок для суспільної діяльності по розвитку духовності.

Говорячи про духовність народу, про дух як явище природи, за один з орієнтирів ми беремо також уявлення про сім зірок, які в нашім народі з давнини визначаються словом-поняттям Віз. Сузір'я з семи зірок, яке ще також звично іменують Ковшом або Ковчегом. Не будемо деталізувати і заглиблюватись у те, чому виникла форма-назва "Ursa Major –Урса Мажор", що в перекладі з латинської означає Велика (або Весела) Медведиця, - досить знайоме нам нині поняття. Як і про те, що в сузір'я " Ursa Major" входить не сім зірок, а понад сто двадцять. Не це зараз важливо, хоча це теж не малозначущі факти.

Можна зазначити, що для людства існує загальноприйнята майже для всіх народів традиція усвідомлення в своїх національних культурах образу сіми зірок, як одного із найсуттєвищих понять самого буття. В явній чи неявній формі воно присутнє для різних народів – в цьому ми вбачаємо ознаки великого змісту тієї суті, що потребує окремого вивчення. Зараз, швидше для можливості зваження кожним за власним розсудом щодо значення такого явища, наведемо декілька характерних моментів

Відомо, що за ведійською традицією сім зірок саме Ковчега є ознакою Божої сили. Так в одному із тібетських текстів про Майтрею, нового проявлення Бога, читаємо: "Знак свій дам блискавкою в п'ятому році…На семи зірках Ковчега знаки Майтрейя." В той же час, як прояв цієї ж традиції в людській пам'яті, але через пам'ять іншого народу, в ще більш знайомому нам тексті "Об'явлення Св. Іоана Богослова" знаходимо :"І сім зір Він держав у правиці своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй"(1.16). Це приклад традиція, що зберегла уявлення про сім зірок, як ознаку Бога, хоча у пам'яті людей вже виявився втрачений зв'язок цих зірок з певними , реальними зірками, як це збереглось у ведійській традиції. Подібний провал в пам'яті людей щодо семи зірок Воза існує і в іншому, дуже нині добре знайомому нам вигляді.

Визначаючи певною мірою напрямок суспільного розвитку духовності поняттям Свято-Дух, ми співставляємо це із поняттям-образом Воза-Дух. Нам очевидно, що форма "воздух" тому і відсутня в нашій мовній практиці, що наша національна свідомість несе в собі через знання рідної мови розуміння поняття Воза-Дух. Воно, явно з'єднане з сіма зірками, які за різних народних традицій ототожнюються з образом Вишньої сили. Думається, нема потреби з'ясовувати, що поняття Воза-Дух більш історично, а отже науково грунтовніше, ніж поняття "ноосфера".

Зважаючи на все це, очевидним є те, що Воза-Дух є проявом ранніх знань наших прадідів, що й збереглося в нашій мові, як народна пам'ять і живе й понині. Ці знання більш ранні ніж ті, що за християнських часів призвели до форми "Святого Духа", як одного з трьох, але "найтаємничішого" прояву Божественної суті.

 Розуміння значення семи зірок в понятті Воза-Дух було тим, на яке, забувши слово Віз, спирались, вже як на традиційне уявлення, інші люди, думаючи про Бога. Нагадаємо досить давні уявлення про існування особливої, надзвичайної сили, завдяки якій існує саме життя. На давньогрецькій мові це визначалось більше відомим зараз терміном enteleceia(ентелехія), а на латинській – терміном vis viva (віз віва). В силу якої традиції в латинській мові вже як поняття було застосовано слово vis, як і відоме з тої ж давньогрецької мови інше слово silauoz (силавоз), на яке вказував ще Григорій Сковорода як на філософський термін, що визначав особливий стан людини, коли вона наповнена радістю буття? Для того, хто знає, що таке "воздух", але не розуміє, що означає Воза-Дух, хіба є потреба щось доводити чи пояснювати, чому, кажучи Свято Духа, ми розумієм це як Дух Свята. Духа людської спільності, який досягає в такому всенародному святі стану Ума Ора, наповнючись усвідомленою силою Воза-Духа.

Свято, радість, веселість, сміх є вияви оволодіння Орійської духовності, деякі ознаки якої ми навели в найзагальніших рисах. Людство має можливість осягнути і оволодіти таким станом, якщо зрозуміє се-ложниє поняття своєї свідомості і розплутає вузол звірячих хвостів своєї духовності, бо:                       

Дурні та гордії ми люди
На всіх шляхах, по всій усюді,
А хвалимось, що ось-то ми
І над землею, і водою,

І од палат, і до тюрми
Усе царі, а над собою
Аж деспоти-такі царі,
І на престолі і в неволі…

Зрозумівши і взявши до уваги подальші слова, люди можуть уникнути розтину вузла мечем історії, народження методом "кесаревого розтину" …

Саме розуміння цього зумовлює відповідні суспільні заходи і дії. В зв'язку з чим питання суспільної організованості набуває чи не першочергового значення з точки зору державного забезпечення умов розвитку. Державний лад, принципи та засади управління – це форма, яка повинна найкраще відповідати суті явища, яке відбувається. В певній мірі окресливши це і з біологічного , і з духовного аспекту, хочеться ще раз наголосити, що питання відповідної організованості суспільства в значній мірі обумовлюють те, за яким сценарієм будуть розгортатись історичні події як в окремих країнах, так і загалом у світі.

email: mykola@mykola.com

Copyright © 1999-2007 (7507-7515)