|
|
|
ОрУм |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| ОраТори |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| УмаЖони |
|
|
|
|
| Читальня |
|
|
| Зацепки |
|
|
| Словa |
|
|
| Знаки |
|
|
| За Себе |
|
|
|
ОРІЯНСТВО |
|
Українська Духовна Мудрість |
| Роксолана Клин | |||
|
|
ВІРШІ 1. Де дороги, там і долі 2. Сон не йде 3. Скрита дума 4. Два вектори... 5. У ніжнім злоті зоряного неба 6. Так любо 7 .У ріднім краї 8 Підходить час 9. Два брати 10. Моя Батьківщина 11. Що зміст життя |
||
| roklyn2@yahoo.com | |||
|
|
|||
|
9
|
|
|
Два брати Барвистим степом В золотаву днину Плекали Орій й Арій Віроньку-дитину. Сонце душу полонило Невидимим духом, А здобутки в роки-весни Вжились мечем й плугом. Пахло кровію і хлібом, Пахло диким зелом, І земелька заблагала Своїм духом й небом: Обнімітеся діти На шляху своїм. Із меча і орала Скуйте мудрі ключі, Що одімкнуть засуви Скам'янілих дверей, Звідкіль світло засвітить Вічний Дух-Прометей. І свідомість людськая Скине пута ярма Які в темінь оділа Злої сили рука... І пішли брати полем До живого вогню Аби жертву віддати За се Перуну... Вдарив грім у сірім небі, Відгукнулись гори, І посипавсь з нього град Од жертв, чи з незгоди. Розбіглися рідні браття От страху, чи кари, Дух під ноги кладучи, Чужинцям в забави. Би ярмо нам міг плести, В кайданах тримати, В нашім домі, в нашім серці, Свій обряд вживляти. Пощо слово наше їм? Пощо слабодухий? Їм в неправді зазорів Наш кінець бездухий. В нашім серці по "стерні" Й по степу широкім Могилами у брехні Нам рече свій спокій. Де ж ви, браття, одізвіться! -Земля вас гукає, Де той ключ від Прометея, Що правду звільняє. Ой, не вмієте подати Правди збрую-слову Лиш навчились зазирати У ворожу схову. Де вже кості перетліли Застарілим догмам, Давно роки перетерли Дух чужинським нормам. Прислухайтесь, любі браття, Вже й "гори" співають Що із духу клин неправди Клином вибивають. Зазоріла нам надія Й мерегтлива мрія Об невігластво розбившись Знову скам'яніла. Ми вкидаємо у скриньки Власними руками Нашу волю, нашу правду Перед ворогами. Даємо їм право жити На нашому тілі Та живицю в нашім дусі Брехнею травити. І дивимось на сусіда- Голос кому дати? Ненавчились серцем вчути Де же наші "грати". Розлінились жити вільно, Вільно вибирати Тому в злиднях невігластва Гуртом нам й вмирати. Чорні "круки" із під тишку Розкрали державу Ми ж незваживши їх тиску Їм й "кермо" віддали. Знов відкинули Вкраїну У безпуття старе І плекаємо надію Крук руку протягне. Може, чуда ті пророчі На словах- "про людські очі" Промайнуть на зміну "ночі", Але "крук" ніколи "круку" не виклює очі! Що ж, народе, твоя правда І сила невольна Як невігластву у серці Воленька роздольна, Як дух предків в тихім рабстві Нами й догниває Як свідомість лінь спожила Й нею засинає... Вірю, вірю в час прийдешній, В тії Духу сили Під якими заговорять У степу могили. Але всі ми мусим знати- Від нас то залежить Аби Духу в вольнім степі Жилось як належить. Щоб го вітри не гонили По світу чужому Мусим Вірою оборонити, В єдності, не по одному. 27 квітня 2006 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
email: mykola@mykola.com |
|
Copyright © 1999-2007 (7507-7515) |