|
* * *
У ніжнім злоті зоряного неба
торкаюсь духом до небес
нектар збираю того зела
в якому плід монад воскрес
Зачаттям дум сплітаю хороводи
і митями зрікаюся себе
відчувши ще непізнані дороги
туди душа безвольно понесе
Нешкодую, незгніву у простір
утрати; невертатиму плачем,
лише емоцій стріли гострі
породять в грудях тихий щем
Не від непевності чи страху
той стан безвольної душі,
лиш за невігластво у розплату
давно себе шукаючи в собі
Згубила час і простір духу
в мереживі прожитих літ,
незауважила,неспричинила руху
душі в таємний світ
Де не існує стін обмежень
в живій енергії монад
душа і дух без застережень
шукають правильних порад
Я незрікаюсь відчуття і слова
без них душа моя німа,
лише безмовність-засторога
від непривичного ярма
У ніжнім злоті зоряного неба
лечу, незваживши політ,
та нешкодую - се душі потреба
як навіть то останній зліт...
23 травня 2006 |