| і |
і |
|
2
|
Сон не йде
Із праці ввечері прийшла,
Поїла, прохолодний душ взяла.
Тепер я можу голову склонити
І дати тілу добре відпочити.
Лягла, та сон мені не йде
І синя дума в даль зове.
Лежати більше я не можу,
Перо й папір шукати мушу.
Вночі сідаю за столом,
Спрямую світло над пером.
Пишу усе, що серце каже,
Лихая дума словом в'яже.
А часом я кажу собі:
- Не будь сьогодні по тобі.
Не буду більше я писати,
Усе це в купочку складати.
Кому потрібні ці вірші?
Життєвий безлад - сум душі?
Тай вчую голос, наче в сні,
Хтось шепче лагідно мені:
-- Подруго, їх пиши мені,
Я тута, поруч, не у сні.
Від злості біга мокре перо
Й питає незнайомку заодно:
--Чому подруго, в тебе я?
Чом в домі, мука ти моя?
-- Рука втомилась слово жати,
Тебе не хочу більше мати!
Назавжди ти мене покинь,
У другі доленьки полинь.
Й шепоче голосок у тьмі:
-- Пиши, ріднесенька, мені.
Ти пишна серцем і душею,
Так добре й легко із тобою.
І не володарка, не мучениця я,
А відзвук думи - музонька твоя.
20 листопада 2001 |
|
|
|
|
і |